Уявіть, яка глиба часу пройшла перед очима Ольги Іванівни з 1923-го по 2023-й, скільки подій вона бачила! Під час Другої світової розвідниця і радистка Ася (її псевдо) «по-пластунськи пропахала» Україну, Польщу, Австрію, Німеччину… Була двічі похована…

Першу медаль «За відвагу» отримала посмертно, її вважали загиблою після вибуху бомби. Але засипана землею у воронці, вона дивом залишилась живою. Вдруге її помилково «поховали» у Польщі, її прізвище і досі є на пам’ятнику у Сандомирі.

У 1945-му Ольга була вже капітаном, командиром маневреного взводу зв’язку, отримала два поранення, контузію. Перемогу зустріла у Берліні, де танцювала з маршалом Рокоссовським. А далі повоєнні руїни, розруха, голод… Життя не щадило Ольгу Твердохлєбову, на вінницьких кладовищах багато могил її рідних. Та незламна воля і непохитний оптимізм допомогли їй вистояти.

Сьогодні вона полковниця у відставці, почесний ветеран України, єдина на Вінниччині жінка, яка отримує пожиттєву Президентську стипендію. Бійці ЗСУ одними з перших привітали Ольгу Іванівну Твердохлєбову із сотою річницею.

– Ви перемагайте рашистів, як ми колись перемагали фашистів! — дала їм наказ ювілярка.

Іменинниця отримала поздоровлення від Вінницької міської ради, обласних орга­нів влади, ГУ НП У Вінницькій області, від багатьох громадських організацій — «Він­ницька обласна рада жінок України», обласна Спілка ветеранів війни, Рада ветеранів Нацполіції, Вінницька міська організація ветеранів та ін. Приїхали друзі з районів Вінниччини. Посилку від «95-го кварталу» прислав Євген Кошовий, зателефонувала перша леді Олена Зеленська, віршований привіт із Ізраїлю передав Геннадій Сивак. А пісні і здравиці виконував хор «Осінні барви» під керівництвом Леоніда Луцишина.

- Бабуся — це наша «батарейка», немов друга мама. Крім основної роботи, вона займалась легкою атлетикою і гімнастикою. Ще донедавна «сідала на шпагат», бігала на високих підборах. Та й тепер її незмінний щоденний ритуал — ранкова зарядка на балконі, — розповідали онучки Олена і Таня.

- Хоч і кажуть, ніби я знайшла еліксир молодості, але я жінка проста, весела і трохи хулі­ганка! — жартувала пані Ольга. — Хай у когось може бути орденів на кітелі до... пупа, але мені байдуже. Мені насамперед цікаво, яка він людина! Адже закон Всесвіту працює: що ти пошлеш туди, те й тобі прийде!

Ольга Твердохлєбова як розвідниця виконувала важкі завдання у тилу ворога і переживала моменти страшної небезпеки на грані «життя чи смерть». У неї незрівнянна натренована пам’ять, вона миттєво складає, множить цифри і тримає в голові всі потрібні номери мобільних. Це і є запорукою її довголіття. Адже вчені довели, що чим краща у людини пам’ять, чим частіше вона згадує по­дії свого життя, тим менше вона ста­ріє! Жінка-фронтовичка добре пам’ятає минулі дні.

– У січні 1945-го ми визволяли Варшаву, і тоді пішли під лід семеро бойових подруг. 73 роки у снах вони приходили до мене — в пілотках, в гімнастьорках, мов живі. І я плакала, — згадувала Ольга Твердохлєбова. — Коли я була у Польщі, ми з ксьондзом Павлом, моїм другом, опустили у Віслу сім букетів жовтих квітів. Він тихо читав молитви... І раптом з вітерцем квіти по воді повернулись до нас. «Твої подруги заспокоїлись, більше не приходитимуть у сни», — сказав ксьондз. Так і вийшло.

Зараз, як усі українці, Ольга Іванівна чекає закінчення війни і Перемоги над ворогом. Вона зняла почесні нагороди рф, каже, що тепер їх соромно носити.

- Ольго Іванівно, бажаємо вам відзначити другу Перемогу у вашому житті — Перемогу України! І станцювати вальс з Валерієм Залужним на Хрещатику! — бажали ювілярці друзі.

Ірина ЗОНОВА