Птаха сколихнула мережі скорботною ходою разом із бійцями ЗСУ під час прощання із загиблим воїном Луценком.
Ямпільщина втратила вже не одного мужнього захисника, тому поведінкою лелеки тоді захоплювалися всі в громаді. А згодом і в Україні. Але наближалися холоди, а рятувальниця Бусі збиралася в Одесу, де нині мешкає у звичайній міській квартирі.
По суті, пташина залишалася сам-на-сам з морозами, бо ніхто в громаді не зголосився прихистити бузька у себе на всю зиму. Адже пташина не полетіла у вирій.
Вже коли він був у просторому та теплому вольєрі зі щоденною рибкою у відрі з чистою водою, якась умовна група місцевих жителів, підбурених колегою з Ямполя, вчинила гвалт, що варяги забирають гордість Качківки на погибель. Мовляв, їх треба зупинити, а Бусю силоміць відібрати, бо він символ.
Але ця хвиля якогось незрозумілого нам дивного піару згодом уляглася. І ніхто не збирав ніяких зборів і не зобов’язував старосту їхати у Вінницю забирати пташину із зоопарку.
Кілька днів тому мені зателефонувала пані Раїса і запитала про свого вихованця. Власне, через це я і зустрівся із Євгеном Михаловичем Ткачиком в «Подільському зоопарку».
– Як там поживає Буся?
– Пішли подивимось, — відповів директор.
Ми підійшли до вольєра. Лелека виглядає чудово. У нього навіть з‘явився напарник з Пеньківки на Шаргородщині. Не такий відомий, трохи менший, але вони миряться і спілкуються між собою. Вже відчувають весну, бо чепуряться щоразу.
– Зиму, дякувати Богу, ми пройшли благополучно. Без втрат, хоча й були сильні морози. Навпаки, вийшли з прибутком. Гімалайська ведмедиця нещодавно народила двійко малесеньких ведмедиків, — розповідає директор зоопарку. — Всі звірі та птахи доглянуті, нагодовані, у безпеці. А їх у нас 158 особин тварин та 136 особин птахів.
Це чимала колекція і дуже різнопланова. Кожен з наших підопічних має свої особливості та потребує спеціальної уваги. Ви б могли подумати, що сіно для кенгуру годиться лише з третього укосу? Бо перші два занадто для нього тверді і тварина може постраждати…
Серед наших хижаків — тигри, ягуари, рисі, ведмеді, полярні вовки, лисиці, єноти та барсуки. Копитних чимало: лами, альпаки, верблюди, олені, буйволи, косулі, вівці та кози кількох рідкісних порід. Оригінальні гризуни сурикати, лемури, нещодавно придбані патагонські мари. Навіть маємо унікального кенгуру-альбіноса. Частину тварин забрали із розтрощених російськими окупантами зоопарків у Харкові, Одесі та Миколаєві.
– Ми до війни мали стільки амбітних планів! Хотіли оновити всі вольєри. Обладнати територію цікавими локаціями для фотосесій та приємного відпочинку, але, на жаль, зробити вдалось далеко не все, — розповідає Євген Михайлович. — Хоча оновлені майданчики та приміщення для майже всіх хижаків у нас вже відповідають найвищим європейським стандартам. Взяти хоча б вольєри для ведмедів, рисі та єнотів.
Як «Подільський зоопарк», ми приймаємо відвідувачів із Житомирської, Хмельницької, Тернопільської та інших найближчих областей, де немає звіринців. Це тримає нас у тонусі, стараємось сподобатись. І постійно поповнюємо колекцію. Наразі мрію про червоних панд. І вони у нас обов’язково будуть. Нехай тільки настане мир.
– Війна дуже позначилась на вашій роботі?
– Четверо досвідчених працівників мобілізовані до лав ЗСУ. Один із наших автомобілів теж віддали на армію. Працівники постійно донатять на дрони, тепловізори.
Особливу допомогу надають наші тварини пораненим бійцям, котрих до нас привозять на відвідини. Мені дуже приємно спостерігати, як світяться їхні очі після оглядин зоопарку. Тварини — це найкращі психологи.
Зрозуміло, що тепер доводиться вишукувати додаткові резерви. Дуже раді, що на наш заклик взяти опіку над якоюсь твариною відгукнулось багато людей. Зокрема і приватних осіб.
– Є проблеми із відвідувачами?
– Зараз уже менше. А раніше бувало. Наприклад, іде батько з дітьми і несе два пакети цукерок, печива, тістечок. Сподобалось, скажімо, дитині, як славно їсть верблюд, і віддали йому все з тих пакетів. А на ранок ми з шприцами, крапельницями та зі спринцовками вже рятуємо цього верблюда чи іншу тварину.
Бувало, що кидали у тварин камінцями. Коли запитав, навіщо ти кидаєш, відповів, мавляв, а чому воно стоїть, я заплатив, щоб побачити його з усіх боків. Кажу йому, що це не цирк, а зоопарк. Тут тварина поводить себе, як у природному середовищі. Бувало, що кричали до мавп, сміття кидали під ноги. А уявіть собі, коли за день може пройти 800 — 900 відвідувачів, що вони залишали по собі. Бувало, що крали вазони. Нам знадобилось кілька років, щоб достукатись до людей, аби зважали на правила відвідування.
Скоро розпочнеться сезон масового відвідування звіринця, тому хочу подякувати всім вінничанам за культурну поведінку в нашій установі. А заодно нагадаю, що тварин взагалі заборонено годувати. Але якщо вам дуже хочеться, щоб дитина пригостила когось із наших підопічних, то беріть з собою некалорійні продукти. Несолоні, несолодкі, жодних цукерок. Бажано брати яблука, моркву, висівковий хліб чи булки, — зауважує Євген Ткачик.
Це вже відомий всеукраїнський бренд — «Подільський зоопарк». Навіть байдужого до природи тут може замилувати кожен вольєр та кожна клітка. Якщо ви ще не чули, що таке пташиний базар, то якраз зараз це можна почути на власні вуха, бо пернаті в зоопарку вже відчули подих весни. Вони починають залицятися, паруватися та виспівувати свої прадавні пісні.
Неймовірна колекія фазанів вражає всіма барвами веселки: золотистий лимонний, золотистий червоний, синій вухатий, мисливський. А поряд павич із хвостом-віялом вже зваблює самиць.
І серед цього пташиного різноманіття готується до весни і качківський лелека Буся. Всі, хто дійсно бажає повернути птаха у рідне середовище і дати йому шанс знайти пару та своє місце у лебединій спільноті Ямпільщини, вже можуть собі занотувати: він успішно перезимував. Через місяць можна приїздити у зоопарк та забирати цього симпатичного бузька додому. Символ є символ...
Анатолій Жучинський
