30-річний полковник з окупованої Луганщини Владислав Риков загинув 7 лютого. У його штурмовик влучила ворожа ракета. Його похоронили у Вінниці на Алеї слави у столиці Повітряних Сил ЗСУ. Тут він мріяв із дружиною та донечкою поселитись після війни. Тепер поселився навічно.
Коли майбутньому пілотові було шість років, його батька та матір вбили бандити. Намагались вбити і його, розповідають у Командуванні Повітряних Сил ЗСУ.
Коли правоохоронець Юрій Покусай дізнався, що в хлопця зовсім немає рідних, оформив над ним опіку.
– Син постійно проводив зі мною час на аеродромах, школярем я покатав його на легкомоторному літаку. Він так горів небом! – ділиться чоловік, що замінив батька Герою України.
Юрій Покусай, який сам захоплювався літаками, створив для Владика та його друзів Авіаційний навчальний кадетський центр.
— До речі, чимало нинішніх героїв є його вихованцями. Владислав цілеспрямовано вступив до Харківського національного університету Повітряних Сил ЗСУ, – розповідає правоохоронець Юрій Покусай.
В’ячеславу було 28 років, коли розпочалося повномасштабне вторгнення росіян.
«Харківщина, Київщина, Донеччина, Луганщина, ворожі винищувачі та ППО. Чоловіка рятували професіоналізм, стресостійкість і жага перемоги!
Росіяни були переконані, що «авіації в Україні вже не існує!» Але глибоко помилялись. Влад впевнено випалював окупантів та їхню техніку!» – зазначають у Повітряних силах ЗСУ.
З початком широкомасштабного вторгнення батько й син ще й працювали поруч. Влад – у бойовому штурмовику, Юрій – із цивільним повітряним патрулем.
Владислав мав цікавий позивний – MAGIC, що в перекладі із англійської означає «магія». Його дали одному із кращих пілотів України за віртуозний стиль пілотування.
«Я бачив у ньому майбутнього командира, на випадок, якщо я загину. Він прикривав мене: і не лише в небі, а завжди був поруч, всі проблеми ми вирішували разом, спілкувались десятки разів на день», – ділиться командир Владислава, Герой України, підполковник Ростислав Лазаренко.
Владислав Риков був повним кавалером орденів «Богдана Хмельницького» та «За мужність», одним із найкращих українських льотчиків-штурмовиків.
7 лютого він здійснив свій останній, 385-й політ.
«Це був звичайний бойовий день. Типове завдання – вогневе ураження противника. Влад потиснув руку. Виліт. Жити йому залишалося 17 хвилин», – пригадує командир Владислава.
На його очах рашистська ракета влучила просто у штурмовик Влада.
«Ракета Р-37, яку окупанти вже доволі давно не використовували, не залишила шансів. Долі секунди. Влад нічого не встиг сказати в ефірі», – продовжує Лазаренко.
Побратими переконані, що це була помста, адже напередодні пілоти добряче «насипали» росіянам. Вони до останнього сподівалися, що Влад дивом зумів катапультуватись.
Батько пілота, дружина жалкують, що українські пілоти пересядуть на F-16 уже без Влада. Кажуть, що Владислав дуже мріяв про сучасні літаки, які зможуть краще захистити Україну.
У пілота залишилися дружина та маленька донечка Міра. Побратими обіцяють, що завжди підтримуватимуть сім’ю загиблого Героя України.
- Ми давно домовились із Владом: якщо загине хтось із нас, то інший буде дбати про його родину, — поділився із журналістами командир.
Влад дуже любив своїх дівчат, півтора року від початку вторгнення практично не бачився із родиною і дуже засмучувався через це. Тож орендував квартиру відносно недалеко від розташування підрозділу і нарешті почав частіше їх обіймати, – завершує командир.
Владиславу Рикову присвоєно військове звання «полковник» посмертно. Днями Президент Зеленський присвоїв Владиславу звання Героя України.
Поховали пілота на Алеї слави у Вінниці – столиці Повітряних Сил ЗСУ. Рідна Луганщина, де він виріс, досі окупована.
Вічна пам'ять Герою України. Уклін доземний за захист... Редакція розділяє біль втрати родини Героя. Кожного, хто віддав життя за Україну.
Соломія Мальва
