Упродовж тисячі вже літ
Поезія чарує світ,
Немов би музика незрима
Ллється з пера поета рима.

Поет душею все сприймає,
По струнах нервів пропускає.
В світах незвіданих блукає,
Перлини Істини шукає.

Радіє, плаче і страждає,
Згорає в полум’ї, літає,
Вмирає й знову оживає,
Без крил родивсь – та крила має!

Біль на собі чужий відчує,
Страждання, горе затамує,
Вкарбує ліки в стрічки-рими,
Щоб дати сили і підтримать.

Любов віддасть всю до краплини,
Утішить у важкі хвилини,
Віршем пекучу втре сльозу,
Тепло дасть й спокій у грозу.

Красу змалює, відчуття,
Емоції і почуття,
І у земне людське буття
Вкарбує кожну мить життя…

© Ігор Будник. 21.03.2024

ЗІ СВЯТОМ, ДРУЗІ-БРАТТЯ!
Я з вами! Хоч і далеко…

МЕТАМОРФОЗА ПОЕТА

Писать романи…
про романи –
прийшло поету відкриття:
то кровоточать вірші в рани,
то б’ють, як блискавки в життя.
То в ніч –
непроханими снами,
то постають самі зі снів.
То вмить складаються в орнамент,
то позникають без слідів.
То в душу випадуть морозом,
то кров від них аж закипить…
Втекти від рим…
Писати прозу…
Приходить рішення за мить!
Не треба сумнівів й обманів –
таке ж насичене життя…
Закинуть все, писать романи!
До рим не буде вороття…
А слІдом роздум невеселий,
коли не кликав, не чекав:
ти напиши хоча б новелу,
але таку, щоб хтось читав.
І щоб чиюсь зігріти душу,
й не загубити щоб свою.
І знову тут зізнатись мушу –
я знову в роздумах стою.
Тире…
двокрапка…
крапка й кома…
…І знов думки, як заметіль:
чи ще комусь, чи вже нікому –
ти незамінний у житті?

В. Хмелівський