Я подивилась фільм про МАРІУПОЛЬ.
Не має слів, щоб виразить цей гнів,
Й слова подяки нашим українцям,
Що не зламались з перших страшних днів.

Весь зал стояв в глибокому мовчанні,
Хтось тихо плакав, хтось біль свою тримав у кулаці,
Хтось з болем у душі таранив рани,
Хтось автомат тримав вже у руці.

Цих 20 днів прожили ми у фільмі,
А вже сьогодні їх під 800,
І кожний день ці звірства від “потвори “,
І кожний день листає нам пророк.

Одні із перших вони попали під гармати,
Одні із перших хоронили матері,
А дітки ці , які не знали мами,
Уже лежали мертві в укритті.

Кат під пологовий пригнав свої гармати,
І прямо в ціль стріляв , а не спроста,
Кат знав, що там народить мати,
І нищив, нищив нації дитя.

Шалений гнів зірвав у моїм серці,
Коли дівчина із малим дитям,
Мар”на – блогерка попала у мережу,
Яка продалась хижим воякам.

Продалася за гроші, за зелені,
Своє диття віддала ворогам,
Її й дитя спасали вогнеборці,
Своє життя ложили на алтар.

А час прийде й спитає Бог сурово:
“Що ти робив , коли прийшов цей час?
Коли ряди вже шикувалися до бою,
А ти ховався за расейський стяг”.

Хто зрадив раз , той сотню раз ще зрадить,
Бог всім віддасть сурово за життя.
Народ наш мужній, вистоїм на славу,
Замайорить в нас нове майбуття!

Тамара Філіна-Пацюк, м. Вінниця