Я нині розмовляла із дощем,
Він так спішив про все розповісти,
Вростав у душу польовим плющем,
Просив залишитись і ще не йти…
Під супровід сполоханих птахів
Він говорив, у кожній краплі – сльози,
Всю душу свою вилити хотів,
Бо втримати усе було не в змозі…
Він бачив біль в очах чоловіків,
Що захищають край свій до кінця,
Річки в окопах вийшли з берегів,
Щоб змити болем спалені серця…
Він омивав оголені хати,
Зруйновані садки, театри, школи,
Дитячі іграшки, прострелені ляльки…
Не гратимуться ними вже ніколи…
Він говорив, все говорив мені,
А по моїй душі – немов вогнями.
Він мав з веселками кружляти в вишині,
Краплинами літати над полями…
Він мав би…Та війна пекла вогнем,
Його краплини билися об камінь.
Там, де колись життя било ключем,
Все стихло, потонуло у тумані…
Я нині розмовляла із дощем
Так щиро і відверто, аж до болю,
На серці залишився тихий щем
Полинув дощ, забравши із собою
Мої думки, якими я живу –
Молюся: Боже, зупини війну!!!
Галина Британ
