А сьогодні вийшла на вулицю…. і побачила цю білосніжну і м’яку перину незайманого і чистого снігу… А на ній – мільйони діамантових сніжинок! І їхні карати різнобарв’я і витонченого огранення Матінки Природи…
І згадала як вперше в дитинстві відкрила для себе сніжинки! Я із відкритим ротом вдивлялась у ті неймовірні візерунки. І їх було тисячі, неймовірно багато красивих, різноманітних і довершених – я не вірила що таке може бути взагалі!!! А потім пробувала витинати їх із білого паперу і вішати де дозволяли – на вікна, під стелю… І це було таке щастя!!! І від цих спогадів повіяло таким теплом – батьківського дому, маминих рук, бабусиного всепрощення, жертовної любові заради кожного із НАС найближчих, місць де тебе любили і берегли.
Пам’ять неймовірних відчуттів пізнання прекрасного, безцінного, подарованого Богом і природою вічна – вона не стирається і для неї не бракує мегабайт!!!
Тому подивімось ще раз на ці неймовірні сніжинки – виткану з них перину. Проймімось цією красою незайманості і згадаймо, яке це було з кожним із нас, коли побачили їх вперше, як і зустріли перше кохання, знайшли вірного друга чи вступили в омріяний вуз, взяли в руки свого первістка чи вже онуча….І може це стане приводом для когось почати все спочатку. А для інших – згадати філософію ЖИТТЯ і його незмінні і пророчі категорії – В КОЖНОМУ ПОГАНОМУ Є ЩОСЬ ХОРОШЕ і навпаки – в кожному найпрекраснішому – щось погане. Така рівновага нашого буття… Для раціоналістів – раджу просто взяти в руки жменю цих сніжинок і роздивитись на сонці!!!! І ви переконаєтесь, що такої краси і довершеності ви вже не бачили давно… І такі ЄДИНІ І НЕПЕРЕВЕРШЕНІ і ВИ, кожен із нас, бо створений “ПО ОБРАЗУ І ПОДОБІЮ ЄДИНОГО ТВОРЦЯ”… В часи найстрашніших розчарувань і падінь, зневіри і туги…. але краще щастя і злету – пам’ятай це МІЙ ДРУЖЕ, ЗЕМЛЯЧЕ І ПРОСТО ЛЮДИНО доброї ВОЛІ…. А весна буде вже завтра… ну через якихось пару днів… і принесе кожному не менше захоплення своїми чудесами природи та буття!!!!
З любов’ю, ваша
ПРЕКРАСНАЯ И МУДРАЯ ПРИТЧА О ТОМ,ПОЧЕМУ ЛЮДИ КРИЧАТ ДРУГ НА ДРУГА.
Однажды Учитель спросил учеников:
— Почему люди при ссорах повышают голос?
— Наверное, они теряют спокойствие, — предположили ученики.
— Но зачем повышать голос, если второй человек находится рядом с тобой? — спрашивал Учитель.
Ученики недоумённо пожимали плечами. Им это и в голову никогда не приходило. Тогда учитель сказал:
— Когда люди ссорятся и недовольство между ними возрастает, их сердца отдаляются. А вместе с ними отдаляются и их души. Чтобы услышать друг друга, им приходится повышать голос. И чем сильнее их обида и злость, тем громче они кричат.
А что же происходит, когда люди влюблены? Они не повышают голоса, а говорят очень тихо. Их сердца находятся совсем рядом, а расстояние между ними практически полностью стирается.
— А что происходит, когда людьми правит любовь? — спросил Учитель.
— Они даже не говорят, а только перешептываются. А иногда и слов не нужно — их глаза говорят обо всём. Не забывайте, что ссоры отдаляют вас друг от друга, а слова, произнесенные на повышенных тонах, увеличивают это расстояние многократно.
Не злоупотребляйте этим, потому что настанет день, когда расстояние между вами увеличится настолько, что пути обратно вы уже не найдёте.
Зимою такого снігу і сонця не було, хай собі там ще порадує нас. Для сільських людей на руки зараз легше
Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво,–
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є – дорога, явори,
усе моє, все зветься – Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.
Взагалі в цьому році весна якась не весняна,та і по 8-му березню було багато суперечок,хто зна, може це щось жінки наворожили,а може вони щось не тогось!!!???А взагалі е проблеми з телеканалом ЗІК,мабуть треба всім (особливо журналістам)об”еднатися та стати на захист свободи слова???!!!Згадайте Савіка,так потихеньку всіх пан переможе!
Ваша підтримка дуже значима.Побільше б таких людей.Може б могли ми щось змінити і побороти цих іуд, але чомусь наші люди, незрозуміло чому, байдужі і безхребетні. Більшість з них живуть по- принципу: “Моя хата скраю – я нічого не знаю”. Чому, наприклад, у Вінниці виходять на акції протесту мінімальна кількість людей? Вони бояться, чи їм байдужа доля країни??? Скоріше всього це лінь і небажання змін. Отакі ми! І так нам і треба! Такі ми влаштовуємо нашу нешановну владу у Києві і на місцях. Образливо і боляче!