Важко не погодитись з генералом Павлюком. За два воєнних роки багато чого змінилося в свідомості українців. Бо війна винесла на світ Божий давно існуючу, але майстерно приховану від суспільства страшну корупцію в міноборони та в армійському і навколоармійському керівництві.
Про вкрадені мільярди на озброєння, екіпіровку та утримання армії вже тисячі разів інформували «вільні» та навіть «невільні» українські медіа. А вона, як стоголова гідра, відроджується і вилазить знову, мало не щодня, з усім цинізмом та зневагою до українських захисників та всього народу.
Для ясності проведу таку паралель. В той час, коли добровольці ще шикувалися в черги до ТЦК СП, у багатьох воєнкомів вже визрівав план, як можна легко підняти гору бабла на такому патріотичному пориві. Перша ластівка — керівник Одеського обласного центру комплектації Борисов, головний фігурант кримінальної історії із заробленими на ухилянтах мільйонами доларів, за які було куплено елітне майно в Іспанії.
Офіцер збройних сил фактично послав суспільству чіткий сигнал — за гроші можна від армії ухилитися. І пішло-поїхало по всій Україні. Наче змагання воєнкомів: хто більше наживеться на війні. До речі, кому підпорядковані центри комплектації? І що тепер з воєнкомами-злочинцями?
Саме тому маємо «потопельників у Тисі» та «батальйони гуцулів». Чомусь у цьому контексті не згадуються батальйони «Монако»? Теж могла би бути цікава тема для міноборони. Бо багатьом військовозобов’язаним це дало ще одну підставу для роздумів: «Якщо одним можна, то чому іншим зась? Адже по конституції закон один для всіх».
Тепер розшифруємо абревіатуру ВЛК: військово-лікарська комісія. А скільки громадян відкосило від служби завдяки військово-лікарській корупції? Мережа аж тріщить від таких повідомлень.
Нарешті, хіба не очевидно, що у такого болючого народження закону про мобілізацію, яке затягнулося мало не на два роки, теж стирчать корупційні вушка? Бо в народі вже кажуть, що так звана владна еліта викручує собі законні лазівки для ухилення від служби в армії.
І, найболючіше, — щоденні новини в українських медіа від армійських спікерів про критичну нестачу озброєння та боєприпасів на фронті. Хіба не зрозуміло, що в першу чергу це має вплив на мобілізацію?..
До чого тут міноборони та керівництво ЗСУ? Думаю, що під час війни військові керівники, повинні щодня нагадувати політичному керівництву країни про пріоритетні для суспільства завдання. І, в першу чергу, вимагати налагодження власного виробництва зброї та боєприпасів з огляду на інтенсивність бойових дій. Здається, що за два роки можна було значно більше зробити в цьому плані...
Про що і пишуть вільні українські медіа.
Розумію щире бажання генерала Павлюка та переважної більшості військових керівників втримати ситуацію з війною під контролем, поповнити резерви, вберегти нашу державу від рашистської окупації та очистити армію від корупції.
Але, при всьому тому, переводити стрілки на вільні медіа — некоректно. Бо пошуки відьом військовими — тривожний сигнал для суспільства. Значно коректніше кожному добросовісно та відповідально виконувати свої службові обов’язки.
Як представник вільного ЗМІ, можу окремо провести для бажаючих офіцерів та генералів лекцію про те, якими зусиллями давалась Україні Свобода Слова. Скількох життів коштували нашому суспільству вільні ЗМІ, яким болючим і жертовним був кожен крок до утворення в Україні цивілізованого інформаційного простору.
Власне, заради Вільної України зараз гинуть наші кращі сини та дочки на війні. А хіба без вільних медіа може бути вільна, незалежна та справедлива країна? То буде диктатура. І ми це вже проходили. Тому, як ніхто, знаємо ціну волі.
До речі, не берусь рахувати, скільки наразі в ЗСУ власних медійників, прес-центрів, відділів по зв’язках з громадськістю, речників. Думаю, що немало. Вони мають доступ до інформації, яка для нас закрита. То де той якісний і переконливий контент про реальний стан справ у ЗСУ та заохочення до мобілізації, який залюбки допоможуть тиражувати вільні українські медіа?
Анатолій Жучинський,
Заслужений журналіст України
