Кому ж читати тії вІрші?
Ні, ні вони не стали гірші,
Та все ж зазначити я мушу –
Поволі люд втрачає душу…
Коли когось і десь вбивають,
Чинять насилля, обкрадають –
Зі сторони лиш споглядають,
А що? Бо їх же не чіпають…
Серця за брамами ховають,
Суть на колодки замикають
І з часом всі ключі втрачають
І де вони, уже не знають…
Бува, хотіли би відкрити
На волю сутність відпустити
Й зовсім по іншому прожити
Та… вже запізно щось змінити…
Хтось заробляє на брехні,
Хтось багатіє на війні –
В свого ж останнє відбере
І бАйдуже, що той помре…
Розкоші, гроші – понад все
І продається геть усе,
Немає меж, ані святого,
Без боязні суда Страшного…
Брехню свідомо прославляють,
Від правди очі відвертають,
І в рідкість людське співчуття,
Сумління, щире каяття…
Як не твоє – то й не болить,
Можливо, так їм легше жить?
Та до пори отак живеться
Поки самого не торкнеться…
Ігор Будник
10.04.2024
