Напередодні Дня працівників житлово-комунального господарства секретар міськради Павло Яблонський вручив Аліму Петровичу Подяку за сумлінну багаторічну працю.

Чоловік, незважаючи на вік, досі працює, забезпечуючи комфортні умови проживання містян.

«Чесно кажучи, я вже задумувався про пенсію, село, город, садок. Своє вирощувати та доглядати. Але у зв’язку з цією війною якось мені незручно було йти. Тут допомога потрібна. Знаєте, коли я прийшов в тоді ще ЖЕК, тут було 26 слюсарів та один зварювальник. Сьогодні у нас три слюсарі пенсійного віку, я і ще двоє слюсарів. З одного боку, роботи, може, стало менше, адже в частині утворилися ОСББ, але і працівників стало менше. Молодь не хоче іти працювати до нас, а тут ще й війна… Кваліфікованих працівників не вистачає», – розповідає Алім Кузьмінський.

Його телефон не замовкає. Він може мати від 3 до 30 заявок на день, але завжди намагається прийти на допомогу. Тому він бере валізу з інструментами, сідає на свій велосипед та спішить на виклик. Велосипедом також щодня ді­стається до роботи. Каже, що дорогу від М. Шимка до Коцюбинського долає за хвилин 30.

В житлово-комунальну сферу чоловік потрапив після закінчення професійно-технічного училища в 1973 році. Спочатку працював на тодішньому під­приємстві житлово-комунального господарства, підпорядкованому комбінату «Вінницяпромбуд», обслуговуючи інженерні мережі гуртожитків. Його перша посада – газозварювальник. Сьогодні Алім Петрович – слюсар-сантехнік МКП «УК «Замостя»».

З дитинства закоханий у майстрування

За словами Аліма Кузьмінського, він з дитинства захоплювався різними виробами.

«В четвертому класі я сам собі зробив лижі, бо купити не було за що, а дуже хотілось кататися. Бачу, старші хлопці роблять, я теж вирішив спробувати. Взяли акацію, обстругали, щоб гладенька була. Єдине, що довелось з «носком» трохи погратися, бо його ж загнути треба. А як це зробити з прямої деревини? То ми її нагрівали, а потім загинали. Ліжка тоді залізні були з решітками, от ми туди застромлювали ту лижню, і так вони засихали, набуваючи потрібної форми».

За його словами, все дитинство він намагався щось сам зробити, навчитися чомусь новому. Як працює зварювальний апарат вперше побачив на фермі, коли чоловіки прокладали водогін. З того часу вирішив навчитися цій справі. Після школи вступив у професійне училище, а після нього потрапив у Вінницю на практику.

«Я потрапив у сферу ЖКГ. Спочатку, чесно кажучи, не дуже і виходило зварювати як потрібно. Але в мене був наставник, який мені допомагав та вчив. Фактично завдяки йому я набув досвіду, і вже коли прийшов працювати на друге місце роботи – в ЖЕК, – я вже був досвідченим майстром».

Від заліза до поліпропілену

За 50 років, як розповідає майстер, в місті багато чого змінилося. В частині будинків утворилось ОСББ, а старі труби поступово замінювалися іншими.

«Коли я тільки почав працювати, усі труби були лише залізні. Десь у 1980 році почали з'являтися труби з нержавіючої сталі. Їх було дуже тяжко зварювати, лише оптогеном. Проста електрозварка не може варити нержавійку, потрібні були апарати з постійним струмом. Але мені підказали знайомі, як то можна робити, то я навчився зварювати й такі труби.

Потім з'явилася така клеюча труба пластмасова із заводською різьбою. Вона була непогана в роботі, але цей матеріал боїться підвищених температур, може загорітися в підвалі або якщо вдариться десь – то розіб'ється.

Після цього ми почали ставити чорні та зелені труби ПВХ. Їх можна використовувати лише на холодну воду. Сьогодні ми використовуємо поліпропіленові труби. Вони ідуть як на холодну так, і на гарячу воду, залежно від виду. Вони не бояться ні пожежі, ні ударів, не іржавіють і не пересихають з часом, як старі пластмасові. Хоча ті пластмасові ще досі десь по квартирах, буває, зустрічаються.

Правда, вони вже не в кращому стані, багато пересихає з часом. На поліпропіленові ж труби виробник дає 50 років гарантії. В нас є такі, які, напевно, і 15-20 років стоять, і наче все нормально».

Сьогодні Алім Кузьмінський дивиться за станом труб як в підвалах будинків, так і у квартирах. Прочищає забиті стояки, дбає про те, щоб у квартирах було стабільне опалення, усуває засмічення в радіаторах, регулює температуру подачі опалення в будинки тощо.

«Ось дивіться, це вузол управління опалення на весь будинок, – показує майстер, – а це лише на цей під'їзд. Якщо на вулиці тепло, ми зменшуємо циркуляцію води, внаслідок цього зменшується споживання тепла будинком, тож і зменшується кількість використаних гігакалорій».

Попри вік Алім Кузьмінський працює на повну зміну. Каже, дні бувають різні: іноді буває, що всього три заявки надходить, а буває і всі 30.

«Звісно, усюди намагаюсь встигнути, але не завжди виходить, то підстраховує напарник за потреби. А якщо йому потрібна допомога – то я його підстраховую. Раніше, ми чергували в ЖЕКу цілодобово. Тоді ще мобільних не було, то так і ночували на місці – раптом що. Зараз вже мобільні з'явилися, тож виклики, які надходять, після восьмої вечора та у святкові та вихідні дні, направляються на аварійну службу».

Загалом, як зазначає чоловік, робота йому подобається, але здоров’я вже не таке, як раніше.

«Я колись міг зварювальний балон на п'ятий поверх сам занести, коли ліфт не працював, – тепер вже ніяк. Але поки війна, то буду працювати, якщо зможу, а там, може, все-таки задумаюсь про відпочинок».

Сергій Годун