Через танці на кістках скандал у Городківці

Селище знову обурене «псевдопатріотичними вчинками сивочолого гетьмана». Це цитата із повідомлення Вінницького відділення гро­мад­ської організації «Доста».

Активісти нагадали, що це вже не перший випадок, коли влада демонструє простим українцям свою зверхність. Зокрема подібне вже було рік тому, коли в Городківці на Крижопільщині проходило пишне відкриття вулиці, перейменованої на честь Героя України Олексія Порошенка.

На цей раз місцева еліта разом із представниками ПрАТ «ПК «Поділля» Агропромінвест-Агро, яке належить експрезиденту України, з веселими піснями і танцями відкривали дитячий спортивний майданчик, обладнаний за рахунок фонду Петра Олексійовича. До речі, як відомо, він із дружиною нещодавно прописалися в Городківці, щоб їхні податки з фізичних осіб спрямовувати у місцевий бюджет.

Жителі селища кажуть, що такі надходження до городківської скарбнички зробили голову громади повністю залежною від нардепа. Тому все, що тут відбувається, ним напряму контролюється. В принципі, воно зрозуміло. Хто платить, той замовляє музику.

Але, як підкреслюють у «Доста», чомусь дуже сильно радісна музика олігархів звучить у дисонансі із настроєм українців, котрі щодня хоронять своїх синів, загиблих на фронті.

Так вийшло і на цей раз. За день перед відкриттям дитячого майданчика батьки городківського молодого воїна Романа Лукашенка отримали трагічну звістку з фронту і очікували, що сина «на щиті» саме в цей день доставлять до рідного дому. Люди збиралися з честю провести Захисника, як і належить за християнською традицією, в останню путь. Повз Алею слави, навпроти якої і облаштували дитячий новобуд.

Але, як з’ясували громадські активісти, щоб «не псувати радісне свято», місцева влада «домовилась, аби тіло загиблого привезли пізніше». І, як завжди, городківське чиновництво на чолі з головою громади Оленою Іванівною Резнік та працівники порошенківського цукрового заводу без «зайвих моральних перешкод», з радісними піснями, колективними танцями та улесливими подяками селищній родині номер один таки відкрили цей спортивний майданчик для дітей тоді, коли захотіли. Кажуть, що веселу музику майже півдня було чути на пів села.

Хоча зазвичай у повідомленнях сільради про загибель земляків на фронті завжди оголошувався День жалоби. Але у співчутливій звістці про смерть Романа чомусь забули оголосити жалобний день...

А чому б і ні. Адже ніхто із синів та близьких родичів благодійників і місцевих можновладців не служить в ЗСУ. Хтось за кордоном, хтось «непридатний». Хіба їх болітиме, що горе вдів та матерів загиблих перекрикувало ті веселі пісні. І що вже не вгамовує людський сум та невдоволення навіть те, що портрет чийогось сина, який захищає Україну та статки олігархів, задля годиться у форматі подвійних стандартів додадуть до місцевої Алеї слави. І можливо, навіть спишуть на це вдвічі більше грошей, ніж його реальна вартість. Це вони можуть робити найкраще.

Ми б охоче взяли коментар з цього приводу в голови громади, але колись вона заявила нашому журналісту, що не зобов’язана відповідати на запити ЗМІ. Тому, сподіваємось, що у неї про це все детальніше розпитають жителі Городківки, яким вона безпосередньо підзвітна. А цю публікацію просимо вважати офіційним запитом до чиновниці.

До речі, жителі селища повідомили, що працівників сільради змушували брати участь у терміновому відкритті дитячого майданчика, погрожуючи звільненням. Хто? Звісно ж, не прибиральниця. А після суспільного невдоволення розпорядження про День жалоби оприлюднили. Заднім числом «зліпили розпорядження», — кажуть люди в Городківці.

Анатолій Петраченко