У виборах взяли участь 1106 осіб. Недійсними виявились 7 бюлетенів, «Проти всіх» – 43. За іншого фіналіста виборів Олега Власенка віддано 478.

Наші журналісти споглядали за цим виборчим процесом, що тягнувся ще із минулого року. Адже тоді МОЗ відклав вибори, бо була підозра в плагіаті однієї із кандидаток. Повторні вибори пройшли у квітні в два тури.

Ми вже повідомляли про те, що багато хто із колективу та громадськості вважає ці вибори нечесними і шокуючими тим, що досі не встановлено, є плагіат у докторській роботі тепер вже обраної ректором Вікторії Петрушенко чи немає.

Весь цей час вона не хотіла звернутись до НАЗЯВО, головного представника держави щодо виявлення плагіату, щоб зняти всі підозри, тож тепер і репутація вузу в країні та світі із таким ректором під загрозою. А, навпаки, двічі зверталась чомусь до Вінницького місцевого апеляційного адміністративного суду заборонити НАЗЯВО, яке в Києві, розгляд її дисертації на предмет плагіату.

І що ж тепер? Які підсумки такого рішення, як охрестили в народі вже цього Білого Братства?

Бо ж суди не заборонили розгляд дисертації професорки Петрушенко на плагіат, а лише призупинили до винесення рішення!

І навіть такі дії суддів викликають сумнів, бо і їхня вина в тому, що вуз став заручником таких скандалів, і ще стане. А якщо вони заборонять остаточно розгляд на плагіат роботи вже ректорки вузу, то це буде скандал не лише на всю Україну, а й Європу, куди ми йдемо. Це може протягнутись до осені. А тоді, як повідомляють народні депутати, на вимогу ЄС буде прийнятий закон про плагіат і відповідальність за нього. І знову доведеться ректорці ВНМУ таки через НАЗЯВО доводити, що у неї НЕ по-чорному списана з ДЕСЯТИ російських джерел дисертація доктора наук. А до цього для усієї притомної української спільноти, медиків-професіоналів вже навіть ректор Петрушенко залишатиметься зі званням «Фальсифікатор року»  — «Академічна не­доб­рочес­ність».

Це не ми стверджуємо. Так стверджує ВІКІПЕДІЯ! І 578 голосів «за» при, здається, 6000 студентів та викладачів Вінницького національного медуніверситету, це наче піррова перемога? Та і то яким напором! От поясніть нам, тим, що не входять у це Біле Братство, як людина, яку підозрюють у чорному плагіаті, а по-народному – передиранні дисертації доктора медичних наук – зможе вимагати у майже тисячі підлеглих і 5000 студентів сумлінного навчання, професіоналізму, відданості професії, честі, вірності клятві Гіппократа?!

Хто поважатиме вуз із ректором, що вже заробив всеукраїнський «титул» в номінації «Плагіатор року»? І якщо й далі будуть такі ігри із судами, щоб не зняти ці підозри, а, навпаки, посилити, то суди такого ректора можуть привести і до ліквідації посади. А це називається ліквідація вузу!

Хтось про це думав? Про вуз, а не своє місце під сонцем у ньому?

Я багато чого бачила як журналіст, але щоб особа, яка претендує в «чесній боротьбі»  на посаду ректора медичного національного вузу, ДВІЧІ зверталась до суду із вимогою, ні, не довести, що в неї чесно захищена і не списана дисертація, щоб зняти підозру, а навпаки, щоб суд заборонив  знаходити в ній плагіат!

Ось одна із журналісток — професорок з того Білого Братства, навіть депутат облради,  додумалась до того, що переконує усіх: нам тут видніше!

Що видніше? Значить, у студентів, підлеглих треба вимагати чесних знань, а самим потонути в плагіаті?

А ви, може, не національний вуз, який на замовлення народу України готує для нього лікарів?

Інша професор доводила, що тепер плагіаторів серед науковців більша частина.

То що, підемо всі за теорією Моргана, щоб від ректора до кандидатів всі такими стали? А за що тоді воюють наші діти? Яка ж це справедливість?

Досі болять слова випускниці-червонодипломниці цього вузу Маргарити. Вона виїхала із країни ще до війни, бо їй тут запропонували лиш пів ставки. В ОАЕ вона стала відомим хірургом.

– Ну що ж, якщо такі, як ми, вам не потрібні, то побачите, як вас лікуватимуть блатні, мажори, діти впливових і багатих батьків, коханки-протеже, які купили собі дипломи і дисертації, кабінети і клініки.

Вже бачимо! Тому так шукаємо професіоналів. І вони є, їх чимало у ВНМУ. Але їх чомусь кулаками і маніпуляціями розштовхує таке собі Біле Братство!

І ще — я пройшлась коридорами вузу. Вони дуже красномовні. Я знаю десятки випускників цього вузу, світил військової медицини. Вони вершать подвиги! Але у центральному холі я не побачила стендів, виставок про них! Війна! Де військово-патріотична агітація?

А замість неї все заповнено звітом про концерти!

- А це ми фестивалили. Звіт художньої самодіяльності. Під егідою професорки медицини і співу.

Воно б виглядало супер у мирний час. А в час війни, може, краще б поспівати чи пограти для ЗСУ? Он скільки б маскувальних сіток сплели?

Невдовзі й результат: іноземні студенти спілкувались зі мною українською! А ось українські між собою — російською. Як і чимало викладачів. На третій рік війни із російським окупантом!

ВНМУ заслуговує того ректора, якого обрав. Але однозначно рано чи пізно постане питання того ПЛАГІАТУ  ректора з титулом «Недоброчесність року».

Як повідомляють нам читачі, одразу після виборів у вузі розпочались репресії. Так буває у тих, хто прагне помсти. Залишаю іменитим викладачам психології та психіатрії вузу популярно пояснити цей синдром.

Для громадськості питання — плагіатор чи не плагіатор ректорка ВНМУ Петрушенко — залишається відкритим. Цікаво, а МОЗ що, допустивши таке, захворів на курячу сліпоту? Чи щось інше?

Висновок для всіх: у демократичній країні шлях закрити рота чи «не пущать» - це шлях в один кінець. А народ наш каже ще краще: «скільки ниточці не витись...»

Тетяна Редько,
Заслужений журналіст України