Напередодні мешканці села звернулися до редакції: «Терпіти немає сил, а підтримка сільського голови представниками районної влади вже стала просто огидною».

Загальні збори, як годиться, скликали у клубі – великому і дуже холодному, бо опалювати дорого, а вікна з побитими шибками тепла не тримають. Послухати звіт сільського голови приїхали керівники з району.

Копистирин — це 286 домогосподарств, де проживає 863 людини. Третина пенсіонерів. 180 дітей різного віку. 9 учасників бойових дій, 22 багатодітні сім’ї. Бюджет — 1 мільйон 407 тисяч гривень. Основне джерело наповнення бюджету — орендна плата за землю.

– Землю в Копистирині орендують відразу кілька сільгоспвиробників, — звітував сільський голова Юрій Палазюк. — В основному за свої паї селяни отримали по 12 відсотків від грошової оцінки землі. Комусь здається, що мало… Орендарі закуповують для дитсадка новорічні подарунки, допомагають з харчуванням. Є в селі і фельдшерсько-акушерський пункт. Випасають худобу на пасовищах, навколо яких вже точиться боротьба за 150 гектарів. Їх треба перевести з державної власності у комунальну, а потім укладати договір з сільською радою про оренду. Нами розчищалася територія сільського цвинтаря, встановлювалася бетонна огорожа біля дитсадка і сільської ради. Люди встановлювали її самостійно, причому безкоштовно. Частково проведений ремонт доріг. І це не увесь перелік. А те, що пишуть на мене і скаржаться — це особисті образи!

Звіт копистиринці вислухали дуже уважно, іноді вставляючи репліки. Перше, що зачепило за живе — це те, що чимало рішень у сільській раді ухвалювалися одноосібно.

– Не можу сказати, чи справді те, що ми говоримо на сесії, правильно відображаєься у документах. Нам не дають перечитувати рішення. Ми зібралися тут для того, щоб обдумати, як жити краще, — поділилася своїми міркуваннями депутат Надія Андрушко. — Я піднімала питання про те, щоб підвищити плату за землю. Бо є землі, котрі вважаються ріллею, а використовуються як садок. Щоб для молодих сімей сільська рада виділила землю. Ніхто їм землі так і не виділив. Землю отримували зовсім інші люди, котрих ніхто ніколи в селі не бачив. І про це не знали навіть депутати. Тепер – плата за паї. Ми отримуємо не 12 і не 13 відсотків, як відзвітував голова, а всього лише 10,5%. Людям скрізь платять за паї більше, ніж у нас. Виконком сільради за звітний період не працював. Скільки б ми не збирались, членів виконкому ніколи не було. На мої депутатські запити ніхто не відповідає. А ще обурило питання, винесене на сесію: «надати право на преміювання працівників сільської ради і щоквартально отримувати премії самому — сільському голові». За яку таку роботу? Ставлю питання про розпуск виконкому.

У вересні на сесії приймалося рішення по водогону. Згодом я захотіла його перечитати ще раз, але в документах сесії питання про водогін не знайшла! А це — одна з найбільш болючих та скандальних тем! Його звершення планується цього року. Але ніякого обговорення ніхто не провадив, все вирішував одноосібно сільський голова Юрій Палазюк. На самому початку вартість водогону була заявлена більше 2 мільйонів гривень. А коли ми почали вимагати проектно-кошторисну документацію, то зустріли шалений спротив. Є підстави вважати, що тут не обійшлося без «відкатів» та корупції.

– Договірна ціна водогону — 1 мільйон 690 тисяч гривень. Сюди входять земельні роботи і прокладання труб. Коли починали робити водогін — був розрахунок на 120 дворів. Тепер маємо 150. Прокладено вже 11 кілометрів водогону. З кожного двору розраховували по 14 тисяч гривень. Сьогодні ця сума зменшилася удвічі і складає по 7 тисяч з двору, — розповів односельцям Анатолій Вержук, керівник комунального підприємства з будівництва водогону. — І ніхто на ньому нажитися не збирався. Через водогін тільки маємо погрози і образи…

Керівництво з району втихомирювало селян і пояснило, що премії та надбавки — це цілком законна частина зарплати сільського чиновника. Заспокоювали, що незабаром ставки з орендної плати за землю будуть переглядатися. І у будівництві водогону проводилися перевірки. Жодних порушень виявлено не було.