Ми ладні були називати вулиці наших міст та сіл прізвищами якихось зайд, які прославилися лише тим, що вбивали свободолюбивих українців. Ми наплодили мільйони пам’ятників Леніну, що досі вказують шлях до комунізму на далеких селах. До речі, зруйнованих тим неприродним тоталітарним «комунізмом».
Але, на жаль, досі так і не навчились вшановувати своє, рідне, яке в глобальних пропагандистських кампаніях видається незначним. Як, наприклад, до певного моменту було з Леонтовичем. Та й іншими нашими видатними земляками, якими завжди будуть пишатися українці. І з гордістю казати: «А він виріс у нашому селі, приїжджайте, подивитесь, як він жив, що зробив для України…»
Думаю, що небагатьом відомо, що у Дашеві на Гайсинщині провів своє дитинство знаний у світі вчений, спеціаліст зі шумеро-вавилонської писемності Анатолій Кифішин. Чоловік пройшов непростий життєвий шлях принципового радянського науковця, котрий ні на мить не забував, що він — українець.
Про Анатолія Георгійовича достатньо написано і у Вікіпедії, і у численних публікаціях його соратників. Зокрема науковець працював 14 років у АН СРСР, зумів систематизувати шумерські писемні знаки, які ним були виявлені під час кваліфікованого обстеження загадкової Кам’яної могили на нині окупованій Мелітопольщині.
Його наукові роботи значною мірою вплинули на переосмислення уяви про геополітичні процеси давнього світу. І про визначне місце України у формуванні найрозвинутіших світових цивілізацій. Кифішина нагороджено орденом «Знак Пошани». На початку 2000-х років чоловік став лауреатом премії Фонду святого Всехвального апостола Андрія Первозванного (Віра і Відданість).
Відійшов у засвіти Анатолій Кифішин, маючи звання Почесного доктора Прикарпатського національного університета імені Василя Стефаника. Це лише часточка інформації про видатного вихідця із Дашева.
Дякувати Богу, племінник Кифішина Анатолій Ратай, який зараз проживає у Смілі, з дитинства захоплювався відкриттями дядька. І вирішив, що нині, коли прийшов час розпрощатися із комуністичним минулим, було б справедливим назвати одну із вулиць Дашева іменем вченого-східнознавця.
— Я був абсолютно впевненим у тому, що земляки мене зрозуміють. Тим більше, що і сам Анатолій Кифішин достатньо настраждався від комуністичних псевдонаукових вождів. Направив листа Дашівському селищному голові Сергію Тітаренку, доклав до нього всі документи. А перед тим звертався до Прикарпатського університету, вони охоче підтримали мою ініціативу і спрямували в Дашів своє клопотання.
Це ж логічно, що замість якогось більшовика Волкова або чекістки Бош наші вулиці мають зберігати пам’ять про гідних земляків-українців, котрі доводили, що саме наша Батьківщина — одна з колисок світової цивілізації.
І яким же було моє розчарування, коли через місяць отримав відповідь селищного голови Тітаренка. По-радянськи коротко, я би навіть сказав – відчепно: «У відповідь на Ваше звернення щодо перейменування вулиці чи провулку на території Дашівської громади на честь Кифішина А.Г. повідомляємо наступне.
22.03.2024 року під час чергового засідання комісії по перейменуванню вулиць та провулків на території Дашівської... громади було винесено питання «Про розгляд звернення Ратая А.А. щодо перейменування.... Після обговорення рішення про перейменування... було не прийнято більшістю голосів членів комісії».
Я не беруся з’ясовувати рівень кваліфікації членів згаданої комісії. Певно ж, вони знаються на давній історії і вболівають за гідні топоніми Дашівської громади. І не сумніваюся, що всі вони справжні патріоти рідного містечка. Але мені було би дуже цікавим дізнатися із цієї відповіді селищного голови, а чому ж не було прийняте рішення про перейменування провулка на честь українського вченого Анатолія Кифішина, який свого часу із золотою медаллю закінчив Дашівську школу і звідси взяв старт у велику науку?
Які саме аргументи зробили такими одноголосними членів комісії селищної ради у відмові на моє прохання? Адже не так багато людей насправді зробили Дашів відомим у світі науки. Це ж не моя вигадка, що завдяки Анатолію Кифішину, котрий ніколи не забував свого роду-племені, нині містечко згадується у багатьох міжнародних інформаційних джерелах, — ділиться Анатолій Ратай.
Завдячуючи йому, мені пощастило детальніше ознайомитись із науковим спадком уродженця Дашева. І, скажу чесно, виявив достатньо аргументів, аби пишатися таким вінничанином. І навіть уявив собі якогось мера французького містечка, котрому би доля подарувала такий козир для розвитку громади. Тут і шумерські та вавилонські клинописи, і містична Кам’яна могила, і виявлені у печерах Карпат давні знаки, які завдяки Кифішину змінюють уяву про доісторичне почесне місце нашої землі...
Це ж така можливість розвивати громаду, приваблювати туристів. Не вірю, що у Дашеві не знайдеться пустого приміщення, з якого можна зробити сучасний музей дослідника. Та й провулок чи вулиця, названі його іменем, здається, були би цілком справедливим свідченням того, що члени комісії дійсно аргументовано обговорювали своє рішення.
Анатолій Жучинський,
головний редактор газети «33-й канал»
Редакція готова висвітлити позицію членів комісії по перейменуванню вулиць та провулків на території Дашівської селищної громади.
