Мамі

Мамочко рідненька! Ти така вже сива…
А була ж, як писанка, гарна та вродлива.
Чом життя забрало і красу, і вроду?
Роки молодії всі пішли, як в воду.
… Очі – як черешні, з вуст – напитись соку,
Бо ж була ти, мамо, дівонька нівроку.
Народила доньок і молилась Діві,
Щоби долю мали і були щасливі.
Думи вишивала на тканині білій,
А літа летіли журавлями в вирій.
СтрУжечки віночком на весілля доні,
Посріблили, мамо, твої темні скроні,
Биндочки весільні вишиванку вкрили…
Де ж тоді ти, мамо, набиралась сили,
Щоб іще земельку довести до ладу,
Щоби господарству дати толк і раду…
… Внуки-ластів’ята вже обсіли хату,
Свої гнізда виють – тягнуться сюди,
Де початок роду і татарське зілля
І дзеркальне плесо річки- Сниводи.

****

… Роки твої, мамо, – червні швидкокрилі,
Сумом огортали, а були й ще милі…
На твоїй голівці траурна, хустина,
Мамо наша рідна, ТИ – це Україна!

Тамара Грамарчук, читачка