Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вони наші біль і гордість! Вінниччина прощається із загиблими на цьому тижні Героями

На полі бою поліг Петро Люба

Війна продовжує свої страшні чорні жнива і сіє у серцях людей горе й смуток, біль та тугу. Чергова трагічна новина чорним крилом торкнулась Крижопільської громади. Ворог забрав життя воїна Петра Люби, жителя села Красносілка. Солдат Луба Петро Миколайович служив гранатометником механізованого батальйону. Будучи вірним військовій присязі, 12 травня під час виконання бойових завдань в районі н. п. Крохмальне Куп’янського району Харківської області Герой-захисник загинув.

Навіки в пам’яті, назавжди у строю

Важкі втрати та невимовний біль знову і знову приходять на Тульчинщину з війни. За незалежність та волю України гинуть її вірні сини.

Янголом неба став Анатолій Кедь, житель смт Крижопіль. Молодший сержант Кедь Анатолій Михайлович служив командиром 3 відділення взводу протитанкових керованих ракет 411 окремого стрілецького батальйону. 7 травня в районі н. п. Терни Донецької області, під час виконання бойового завдання мужній воїн загинув.

Попри молодість Вадим Михайлюк сам вирішив захищати державу

У Карбівському старостаті Гайсинської громади попрощалися з 23-річним загиблим героєм. Народився Вадим Михайлюк 8 вересня 2000 року. Добровільно підписав контракт в лави ЗСУ. Службу проходив солдатом, навідником в механізованому батальйоні 116 ОМБр. Свій останній бій Вадим Валерійович зустрів 3 травня неподалік від с. Котлярівка Куп’янського району Харківської області.

Проводжали героя стоячи на колінах всім селом… На прощанні було весільне гільце та коровай.

У Гайсинському районі попрощалися з двома Олександрами

Райгородська громада — з Олександром Пріцом із Ситковець. Бершадська громада — з Олександром Андрущенком із села Баланівка.

Олександр Пріц народився 14 жовтня 1977 року. Був солдатом в/ч А 2900. Помер 4 травня.

Олександр Андрущенко народився 3 березня 1981 року. Був солдатом в/ч А 7334. Загинув 6 травня в районі н.п. Очеретино-Соловйове Покровського району Донецької області.

Ободівська громада попрощалася з загиблим захисником Павлом Клапаком

Народився Павло Дмитрович 14 червня 1996 року. Був молодшим сержантом, командиром десантно-штурмового відділення батальйону морської піхоти в/ч А 4765. Загинув 5 травня в районі н.п. Кринки Херсонської області. Поховали Павла Клапака в с. Нова Ободівка.

Джулинська громада попрощалася із загиблим захисником Андрієм Луговецьким із Берізок-Бершадських. Молодший сержант Андрій Луговацький був призваний на військову службу 20 березня 2022 року Святошинським районним ТЦК та СП у місті Київ. Андрій був старшим навідником гранатометного відділення військової частини А 4638.

Загинув 17 квітня 2024 року біля н.п. Сергіївка Сватівського району Донецької області.

У героя залишилися батько — Іван Андрійович, матір — Світлана Миколаївна, брат Олексій.

На 800-й день повномасштабного вторгнення

у Гайсині попрощалися із загиблим героєм — захисником Русланом Колісниченком.

Народився Руслан 4 липня 1979 року. У грудні 2023 року мобілізували. Службу проходив на посаді солдата, стрільця санітара 59 ОМпБр. Загинув Руслан Колісніченко 27 квітня в районі Первомайська Покровського району Донецької області. У героя залишилися батьки, сестра та син Іван.

Знову Хмільницька громада в жалобі

11 травня на щиті повертається захисник України Василь Ковилін (КМЕТЬ), уродженець с.Сьомаки, який помер 9 травня від смертельних вогневих опіків. Захисника України поховали у м.Київ.

Живі коридори у громадах

Погребищенська громада зустріла Героя, який загинув у боях на східних кордонах держави. 13 травня живим коридором шани та скорботи до рідного дому повернувся житель села Андрушівка, командир відділення зенітного ракетного взводу, молодший сержант Олег Кінчарук.

Калинівчани на колінах. 10 травня в Нову Греблю повернувся відважний захисник України Степан Гладкий. Жителі громади гідно вшанували пам’ять загиблого бійця.

3 травня Могилів-Подільська громада прощалася з Захисником Вадимом Лопатинським, який загинув на Луганщині.

Живим коридором зустрічають і немирівчанина Василя Поліщука, який загинув 12 травня у боях під Харківщиною.

У Бондурівському старостаті попрощалися з загиблим героєм Миколою Рибаченком. Народився Микола Миколайович 23 травня 1971 року в селі Шура-Бондурівська. У мирному житті працював трактористом, комбайнером, водієм у ТОВ «Автострада». З перших днів війни пішов добровольцем. Був головним сержантом у в/ч А7334. Загинув герой 8 травня в районі с. Новопокровське. У Миколи Миколайовича залишилися дружина, син і донька.

Вінниця у траурних кортежах…

Дмитро Батюк пішов боронити Батьківщину із перших днів повномасштабного російського вторгнення. Воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка на донецькому напрямку. 6 березня цього року у бою поблизу Покровська оборонець дістав важку мінно-вибухову травму. Наслідки поранення виявилися смертельними. Серце Захисника зупинилося 11 травня. Йому було лише 40 років…

Костянтин Хібовський став на захист Батьківщини навесні торік. Воював у складі 120-ї бригади територіальної оборони Збройних сил України, де через свій юний вік отримав позивний Малий. Бойове хрещення отримав у зіткненнях із ворогом на Харківщині. Життя оборонця обірвалося 8 травня. Йому було лише 20 років…

«Костянтин буквально рвався захищати Батьківщину, адже на війну пішов його кум. Військовим також свого часу був і батько. Після його смерті він став для мене справжньою опорою, допомагав виховувати братика, якому зараз 6 років. Знаєте, малюк навіть називав Костика татком, – розповідає мама воїна Валентина. – А про війну син мені волів не розповідати, щоб не засмучувати… Лише переконував, що робить все як треба, щоб якнайшвидше повернутися додому з Перемогою…»

Денис Новіцький долучився до Збройних сил восени 2022 року. Служив у 70-му окремому полку підтримки. Був сапером. Загинув 8 травня поблизу села Веселе Донецької області. Воїну навічно залишилось 28 років… Вдома на нього чекали дружина, 3-річний син та батьки…

Денис Новіцький народився у Вінниці 25 липня 1995 року. Закінчив ліцей №20, після чого опановував залізничну справу: спочатку у Жмеринському училищі, а потім – у Вінницькому фаховому транспортному коледжі. До повномасштабного вторгнення працював у шляховій компанії з ремонту доріг.

«Денис не обирав військову справу – це за нього зробила війна. У війську мав позивний Айболить. Так його нарекли побратими за велику аптечку, яку він завжди носив із собою і надавав медичну допомогу тим, хто потребував, – розповідає дружина полеглого Героя Вікторія. – Денис був дуже добрим, робив усе, щоб його сім’я була щасливою. Мріяв іще про поповнення у родині – хотів маленьку донечку»…

Життя присвятив допомозі людям

Оборонець України Олег Остапенко працював у сфері соціального захисту населення, а під час війни став командиром взводу. Мобілізувався до Збройних сил України торік навесні. Із позивним Оскар воював у складі 144-ї окремої піхотної бригади. Загинув 1 травня у бою на донецькому напрямку. Йому було лише 40 років… Вдома на нього чекали дружина та двійко донечок 14 та 12 років, мама та брат…

Народився Олег Остапенко у Вінниці 23 березня 1984 року. Закінчив 6-ту школу, Іллінецький аграрний коледж та Вінницький торговельно-економічний інститут КНЕУ за спеціальністю «Фінанси». Близько 15 років працював у департаменті соціальної політики міської ради в управлінні соціального захисту населення «Правобережне».

Востаннє до Вінниці Олег приїздив із фронту у січні цього року. Та навіть нетривалу відпустку використав для того, щоб прийняти автівку для своєї частини, до збору донатів, на яку долучилися і його колеги по департаменту.

«А ще наш департамент придбав Starlink та зарядні станції. Організували благодійний захід, де читали вірші та донатили для підрозділу Олега. Він казав, що така підтримка Вінниці та усіх українських волонтерів надзвичайно важлива, – розповідає дружина загиблого Героя Тетяна. – Останню посилку, яку ми надіслали, на жаль, Олег отримати вже не встиг… За нього це зробили побратими, яких він вважав другою родиною. Від них же у месенджер мені надійшли щирі слова співчуття та вдячності за честь із ним служити. Він навіть у важкі часи не падав духом, підставляв плече усім, хто потребував його допомоги…»

Микола Кочмарук із позивним Маестро воював у складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. Свій останній бій 36-річний Захисник прийняв 29 квітня поблизу села Нетайлове Покровського району Донецької області. Вдома на нього чекали дружина, двійко дітей, батьки…

Народився Микола Кочмарук у Вінниці 8 січня 1988 року. Після завершення навчання у 23-й міській школі здобув фах автомеханіка. Деякий час працював за спеціальністю, а згодом відкрив власну справу. Плекав сім’ю, виховував сина та донечку. А ще захоплювався музикою, гарно грав на гітарі, через що у війську взяв позивний Маестро, – розповідає батько загиблого Героя Віктор Миколайович.

«Микола міг і далі продовжувати спокійно жити та працювати, адже за станом здоров’я мав усі підстави не йти на війну. Проте вчинив так, як робив завжди, – по совісті, – каже батько. – У тому смертельному для нього бою син залишився прикривати вогнем хлопців, які відходили на іншу позицію. А сам опинився на лінії влучання ворожого дрона. Для його порятунку у побратимів не вистачило лічених хвилин…»

Віталій Кухарук добровільно став на захист України. Служив у лавах 110-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Марка Безручка. Був старшим солдатом, виконував завдання з евакуації поранених та тіл загиблих побратимів у боях на донецькому напрямку. Серце воїна зупинилося 3 травня. Йому було лише 53 роки… Вдома залишились дружина, донька та син, мати та сестра…

Народився Віталій Кухарук у Вінниці 9 жовтня 1970 року. Закінчив 29-ту середню школу, а потім – професійне училище №7. Мав за плечима й армійську службу, яку проходив у десантних військах. До повномасштабного російського вторгнення працював водієм у одній із пекарень міста. Залишити мирну професію та взяти до рук зброю Віталія змусила війна. У війську через широкі вуса Віталій Кухарук отримав позивний Вус.

За проявлені стійкість та відвагу отримав медаль «Непереможні», а ще мав відзнаку «Учасник бойових дій».