Мій син… Відважний воїн, офіцер…
Лишились мені фото й смерті дата… 😪
І сиротинкою росте тепер
доня твоя, подібна так на тата…
Казали – час лікує, все минеться…
Горе не вічне, і воно минає…
Та коли серце синове не б’ється –
скажіть, ЯК мама далі жити має?!..
Почую сміх – і хочеться кричати…
Свій біль не передати у словах…
Одні сьогодні йдуть на Схід вмирати…
Для інших – радість на чужих сльозах…
Для когось літо… А мені – дощі…
Накриє так, що хочу вовком вити… 😪
Так холодно і пустка на душі…
Час не навчив, як з болем в серці жити…
Мій син – він так життя любив!..
З дитячих літ ще думати навчився…
Здавалось, швидше вирости хотів…
Був, як усі – футбол ганяв і вчився…
Завжди усміхнений… Багато друзів мав.
Настрій міг він без проблем підняти…
В сьомому класі рішення прийняв – обов’язково щоб військовим стати…
Пішов в кадети – і не шкодував…
Далі – в Академію, до Львова…
Такий стрункий і мужній син мій став! Життя його складалося чудово…
Син – офіцер. В АТО служив.
До підлеглих ставився він щиро…
Повагу він до себе заслужив,
не зганьбив ніколи честь мундира…
Війна прийшла – син в бункер не ховався…
На Схід, як всі, бо там земля горить…
Солдата кожного він вберегти старався… Казав не раз: – Душа за них болить…
Він офіцером бойовим там став…
Надійно зброю вмів в руках тримати.
Гарячі рубежі там захищав.
Не звик перед катами відступати…
Не нарікав ніколи він на втому
і про війну нам не хотів казати…
Дружина й донечка чекали його вдома –
маленьке диво, подібне на тата…
Ми так чекали всі тебе живим!..
Щодня просила в Господа за сина…
Та горе не минуло і наш дім…
Неначе громом вдарило: – Загинув!.. 😪
А далі – ніби зупинився час…
Дорога, люди стали на коліна…
Не вірили, що ти залишив нас…
Нема коханого в дружини, в батьків – сина… 😪
Не пам’ятаю, як пережила,
рана на серці вік буде боліти… 😪
Краще би я у домовину ту лягла,
а син лишився у цьому світі жити…
На скроні тане сріблом сивина…
Журба і смуток тепер в очах у тата…
Ненавиджу тебе, страшна війна!..
Минає час… Кровить на серці втрата…
Тепер, я поруч з сином у думках…
Без нього сонце, світ мені не милі…
Щодня іду на цвинтар і в сльозах
хрест обіймаю на його могилі… 😪
В храмі свічки горять за упокій…
Друзі сумують, а рідні чекають…
Для нас живий завжди ти, сину мій…
Бо ти – Герой! Герої не вмирають!..
Соломія Українець
