І вперше ця дата принесла пекучий біль…Невідомості! Саме так!

Тарасе, дорогий наш брате за «спорідненістю душ»! Важко усвідомлювати що війна дала статус більше як 30000 воїнів статус «безвісти зниклий». І серед них Ти!

Ми тверезомислячі люди і розуміємо, що в такому статусі може бути все – від  «до найстрашнішого» до  «дива з див»!

А ми ж з тобою, друже, все життя в цій журналістиці! З першого дня! Навіть не робочого, а ще практики. Бо в один день прийшли у Вінницьку обласну газету практикантами. Я – як студентка зі Львова, ти – із Києва.

А далі – редакторство і засновництво в «сусідніх виданнях»! І так – десятки років! Все життя! А як ми майданили!

А скільки відряджень було спільних від НСЖУ та Журфонду за кордон! Я знаю багато чого про Тараса, його долю, злети і падіння… і навіть хвороби!

Але є два титульних крила які характеризують в наших очах Тараса – він до «мозку кісток» патріот України! І не сцикло!

Ми дружили у соцмережах вже коли він був на фронті, і він писав мені часто, скільки йому довелось добиватись, щоб його взяли на фронт.

Хоча колега Люда Поліщук ділилась, що бачила його незадовго, перед описаним далі,  у госпіталі. Він шкутильгав  і ходив із паличкою … однозначно міг «списатись», але вже тоді рвався у бій, бо там «його  хлопці»

Коли робила публікацію про прорив ворога біля Вовчанська, де стояла вінницька бригада Тероборони, раптом дізналась що саме там служив «замполітом» капітан Тарас Борисюк. І саме там він  отримав статус «зник безвісти».

Його побратими розповіли і про останній бій Тараса, після якого він не повернувся…

Тарас допомагав мобільній бригаді доставляти поранених з нуля. Він їздив на цій «швидкій». Бо мав проблеми після поранення , чи травму ноги…

В той день «з нуля» оборони їхнього підрозділу прийшов тривожний сигнал.

В них важкопоранені. Благали допомоги.

Командири просили зачекати до ночі, щоб безпечніше було…

Бо всюди був наступ ( тут лінію фронту ворог пізніше прорвав за 4 години, повідомляли експерти).

Але поранені благали, бо запевняли, що до вечора 300-ті можуть не дожити.

І Тарас Григорович із медиками поїхали.

Невдовзі почулися постріли. Чи ворог змусив тих поранених викликати допомогу, чи так рашисти чекали в засідці. Але вона була…

Воїни з підрозділу почули постріли саме з «укороченого» автомата Тараса.

Далі був бій. Видно сили були нерівні… і все стихло.

Так мені розповідали його побратими. І це я доношу вам. Ще і тому, що вони цього в своєму статусі оприлюднювати зараз не можуть.

…Невдовзі воїнів саме цього підрозділу, поранених, але чи саме тих, хто кликав про допомогу, не відомо, показали вже як полонених у цинічних кадрах, знятих рашистом. Він вихвалявся, як наших поранених полонених вони катують і змушують співати російський гімн.

Це відео стало резонансним. Його багато хто бачив. Але на ньому Тараса друзі не впізнали. Переконують, що там його не було.

Було і інше відео - на ньому вже в російському полоні медик цього підрозділу.

Чи був це саме той медик, який виїхав із Тарасом, мені не відомо.

Територія, де відбувся цей бій,  зараз окупована рашистами. Тому хто там загинув хто в полоні - досі стовідсотково не відомо.

Хоча чула свідчення, що скоріше всього Тараса вже немає з нами.

Але я чула і про дива. Конкретні. Майже під час кожного обміну повертають когось із наших полонених, які до цього вважались безвісти зниклими.

І Всі знають нашу легендарну розвідницю тієї війни Ольгу Твердохлєбову.

Вона вже переступила свої 100 років! Так ось, її хоронили, здається, три рази. І навіть памʼятник поставили! А вона залишилась живою! І живе досі!

Тому хочу побажати, щоб це диво сталось! Тарасе! Бажаю тобі саме цього в твій День народження!

І всім хто чекає - Дочекатись! І жити кожному стільки як легендарна розвідниця Ольга. (на фото)

З вірою і повагою
Тетяна Редько та вся наша редакція