Пара побралася у травні цього року. І тепер обоє працюють у Ортопедичному центрі Вінниці реабілітологами. Відомо, що Марія Шпатківська, штовхальниця ядра, здобула «срібло» на Паралімпіаді в Парижі та побила рекорд Європи. Це найкращий результат, який показала спортсменка з Поділля.
Марія народилась у Козятині. Дівчинка з’явилась на світ без кисті руки. Але через цю особливість дівчини рідні та близькі зуміли направити її в правильне русло. А потім вже вона сама зуміла йти до своєї мрії та досягати успіхів.
Марія спортом почала займатися з самого дитинства, з восьми років. Спочатку було плавання (спробуйте пропливти без однієї руки), далі — легка атлетика. Із 13-ти років почала штовхати ядро та метати спис.
Всі, хто знає Марію, відзначають її головну рису — наполегливість. І кажуть, що Марія ніколи не здається.
Марія прокладала шлях до мети, щоденно тренуючись і покращуючи власні досягнення. Невдовзі прийшов і результат: Марія — неодноразова призерка чемпіонатів України, учасниця чемпіонатів Європи і світу, майстер спорту України міжнародного класу.
«Золото» Парижа вінницька параатлетка отримала у червні на відбіркових змаганнях. 4 вересня на Паралімпіаді спортсменка теж виступила блискуче: дебютанка здобула «срібло» у штовханні ядра.
Марія Шпатківська, представниця нашого Вінницького регіонального центру «Інваспорт», тепер стала ще однією нашою зіркою, розповідають там. В Україні сьогодні немає рівних Марії у трьох дисциплінах — метанні ядра, метанні списа і штовханні ядра. Пізніше основною дисципліною обрала саме ядро та стала майстром спорту України.
Але мало хто знав, що Марія в час війни розпочала працювати у реабілітаційному центрі Вінниці, допомагаючи військовим стати на ноги.
Марія поділилася з журналістами своїми враженнями від отримання дебютної медалі у Паралімпіаді:
«Враження неймовірні. Дуже сподівалася на цю медаль, хотіла і чекала її. Але саме розуміння, що я її здобула — це неймовірні відчуття, у мене сльози на очах. Дуже рада».
Так сталось, що за два тижні до Паралімпіади під час тренувань Марія травмувала спину. Як їй із такою травмою було виступати на Паралімпіаді — краще не розповідати. Спортсменці довелося зібрати всі сили, бо ж такий шанс трапляється раз у житті і для одного із сотень мільйонів.
«Зі мною поряд завжди був український прапор. Його підписали, вклавши найкращі помисли, пацієнти-воїни, яких я як реабілітолог виходжувала і повертала їм віру в себе, бажання повноцінно жити. Є там і підпис мого коханого чоловіка».
Марія зізнається, що це їй дуже допомагало і окрилювало.
Вже в реабілітаційному центрі, куди Марія повернулась із здобутою медаллю, розповіли не менш захоплюючу історію про кохання Марії і те, як вони тут, в цьому закладі, святкували разом Маріїне весілля:
– Марія спочатку у нас була як пацієнтка. Наші фахівці виготовили їй спеціальні протези для занять спортом. І цей заклад невдовзі, після закічення університету, став для неї місцем роботи. Бачили б ви, як Марія віддається роботі, як знаходить з пораненими захисниками спільну мову. Адже у нас тут проходять реабілітацію хлопці, що втратили руки, ноги на фронті. А Марія їх мотивує, бо ж сама має таку проблему — живе без кінцівки. На своєму прикладі показує, що це її не зупиняє. А тепер ось ця перемога в Парижі стане ще більшим мотивом перконувати наших пацієнтів, що життя продовжуєтьтся.
В «Ортопедсервісцентрі» Марія знайшла й своє кохання.
Перш ніж зустрілись Марія та Євген, воїн втратив ногу «на нулі» в Луганській області. І у важкопораненого воїна був довгий час реабілітації. Спочатку лікування, далі — підбір потрібних протезів...
Зі своїм майбутнім чоловіком дівчина познайомилась на заході, який організував центр для реабілітації воїнів. Він приїхав до свого побратима, який також лікувався у Вінниці. А далі Євген повернувся до Києва. Там йому мали ставити протез.
Але доля розпорядилась по-іншому. І воїн без ноги несподівано з’явився в нашому центрі. Марія наша має велику душу. І тому одразу підтримала Євгена та стала його реабілітологом. І воєнна весна, яку, може, багато хто вважав найгіршою в житті, принесла цій парі молодих людей, яким вже довелось пройти непрості випробування, велике кохання. У квітні цього року Євген зробив пропозицію Марії. Вона відповіла воїну «так». І вже у травні вони розписались. Пройшовши через стільки випробувань, побачивши стільки горя і щоденні каліцтва тут, на своїй роботі, ця пара вирішила не влаштовувати весілля. Але в ортопедичному центрі молодят таки урочисто привітали колеги та побратими. Можна сказати, зробили їм імпровізоване весілля.
І тепер уже Євген і Марія ставлять на ноги, в прямому значенні цього слова, пацієнтів центру.
І роботи у них, як розумієте, вистачає. Тому Марія ще отримала перед Днем фізкультурника відзнаку від керівницва області та міста. І одразу приступає до роботи.
Віримо, що вона на наступній Паралімпіаді здобуде омріяне «золото», бо ж молодій жінці лише 24 роки. Верне віру в життя та реабілітує ще чимало наших скалічених ворогом доблесних героїв-воїнів. І житиме довго і щасливо із Євгеном під мирним небом Незалежної України. А зараз вона, всі ми, кожен де може, наближатимемо Перемогу України.
Тетяна Квасюк
Для довідки. З народження мешканка Козятинщини вчилась жити без однієї руки. У 24-річної Марії вроджена відсутність лівої кінцівки – немає лівої долоні. Спочатку в неї був косметичний протез, але коли поїхала на Паралімпіаду, побачила таких же людей, відмовилась від нього. Нехай її сприймають такою, як є. Вдома її чекав чоловік, який втратив ногу на війні. Але він і вона не втатили віру, що все краще в житті ще попереду.
Марія Шпатківська здобула спеціальність фізичного терапевта та ерготерапевта у ВНПУ . В час повномасштабної війни Марію запросили на роботу в Ортопедичний сервісний центр. Тут їй колись зробили косметичний протез, а нині вона допомагає стати на ноги пораненим військовим.
