Там пройшло моє дитинство і коли тепер я побачила там стільки батьків із виводками власних дітей – не можу не поділитись
Дикі лебеді, це щось особливе в природі.
Адже їх ніхто не ростить, не підгодовує, але й не тримає в неволі. Вони ВІЛЬН! І самі вибирають той куточок власного буття, на озері і в плавнях, де ховають від злих очей і буревіїв свої кубельця і власних діток.
Ось які вони молоді лебеді – вже не гидкі каченята, але ще й далекі від білосніжної краси та мудрості своїх батьків.
І ось на цьому Лебединному озера я стала свідком такої картини. Коли підійшла до їхньої території – кладки яку облюбували, щоб безпечно приймати сонячні ванни.
Як тільки вони побачили, що я впритул наблизилась до діток, мати пішла із грізним шипінням на мене. Діти вмить скочили у воду, віддалились на безпечну відстань. Напевно отримали від матері знак.
Батько був далеко. Напевно полював за кормом…
І раптом бачу, що він чимдуш пливе на мене. І першим стає в оборону. Лише коли вийняла припасений хліб і почала годувати їх – лебеді подобрішали. Але не зраду наблизились. Все вивчали мої наміри.
Унікальне явище – виводки деяких із них вже не відлітають в теплі краї, а залишаються в таких озерах зимувати. принаймні на Поділлі я бачила три таких водойми.
Чому вирій їх не покликав – можна лише здогадуватись.
І вони, лебеді, символ вірності і чистоти стосунків, змінились!
Але залишаються улюбленими птахами людей, принаймні моїми точно!
Скільки емоцій відчула я за ці хвилини – не передати! Це щось ЧИСТЕ і СВЯТЕ! А ще вони дали такими своїми діями урок нам, людям. Чоловіки мають БОРОНИТИ, жінки ОБЕРІГАТИ! А діти ВИРОСТАТИ під їхнім надійним захистом, зігріті теплом і любовʼю.
Дякую кожному, хто зрозумів цю мою лебединну билину.
Спасибі за захист, наші ВОЇНИ!
З повагою,
Тетяна Редько
