Я – донька української землі,
В мені жива ще кров княгині Анни
І гени, що у кожному селі
Лишились від красуні Роксолани…
Я – пам’ять роду, воля і любов,
Ручай міленький і Дніпро могутній,
Я – маками воскресла в полі кров –
Жива і тепла, вічна і присутня…
Я – воля, гідність, сила, мужність, честь,
Що вплетені у коси і судини…
Свобода – в серці і на грудях – хрест
Навік мої, зі мною і – єдині…
Я – донька й мати, я – дружина і сестра,
Я свої слабкості на чари обертаю…
Я знаю відчуття і слово “страх”,
Та вірую, що із Богом все здолаю…
Я мову й пісню маю солов’я,
Моя земля – між горами і морем
В лісах, озерах, луках і полях –
То наше щастя і вороже горе.
Я – донька української землі.
Я – українка.
Більшого не треба.
Я не встидаюсь того, що з “хохлів”,
Бо то на давній мові –
“діти неба”…
Людмила Муріна