Війна Росії проти України змінила релігійний ландшафт України. Через зв’язки з Російською православною церквою Українська православна церква (УПЦ), яка колись була найбільшою християнською конфесією в країні, зіткнулася зі зменшенням кількості прихожан, суспільною критикою та обмежувальною державною політикою.

Цей звіт зосереджується на перспективах рядових членів УПЦ щодо суспільного несхвалення їхньої церкви. На основі якісних інтерв’ю, проведених із священниками та парафіянами у дев’яти парафіях у 2024 році, звіт надає уявлення про настрої всередині УПЦ та (не)готовність її членів змінювати свої релігійні практики і приналежність на тлі зростання антиросійських настроїв в українському суспільстві.

Основні висновки такі:

Більшість опитаних пояснюють нинішнє суспільне несхвалення УПЦ неправдивим представленням церкви у ЗМІ. Проте деякі визнають, що частина провини лежить і на самій церкві, аргументуючи, що її лідери не змогли ефективно донести до суспільства факт розриву з Московським патріархатом у 2022 році або засудити випадки колабораціонізму всередині церкви. Хоча багато хто вважає, що керівництво церкви має покращити комунікацію із суспільством, більшість сумнівається, що це змінить громадські настрої чи зменшить тиск держави на церкву.

За рідкісними винятками, опитані не підтримують зміну мови богослужінь УПЦ із церковнослов’янської на українську. Вони пояснюють свою неготовність посиланням на звичку та теологічні аспекти. Утім, деякі визнають, що якщо українське суспільство сприймає церковнослов’янську мову як російську, то може бути доцільно вводити елементи української у літургію. Проте на сьогодні лише кілька парафій зробили цей крок.

Починаючи з лютого 2022 року, члени УПЦ зазнають тиску з боку суспільства, медіа та влади щодо переходу до Православної церкви України (ПЦУ), яка тепер має найбільшу підтримку в Україні. Для більшості опитаних зміна приналежності до цієї «конкурентної» церкви неприйнятна. Проте деякі висловили готовність змінити приналежність, якщо на це погодиться вся парафія. Лише двоє священників висловили певну готовність змінити приналежність, якщо це означатиме захист їхньої парафії та збереження місця для богослужінь.

Більшість опитаних повторюють внутрішню пропаганду УПЦ про нелегітимність Православної церкви України (ПЦУ) та описують державну політику щодо їхньої церкви як релігійне переслідування. Водночас багато хто ставить під сумнів ці наративи, визнає релігійну дійсність ПЦУ і заперечує факт релігійних переслідувань в Україні. Навіть ті, хто дотримується анти-ПЦУ наративів, визнають, що багато священників та парафіян ПЦУ, яких вони знають особисто, є добрими християнами.

Близько половини опитаних визнають, що у їхній церкві є деякі проросійські люди. Поняття «проросійський» варіюється серед опитаних. Для одних це означає тих, хто вважає, що Росія і Україна повинні бути об’єднані, що Україна винна у війні або що зв’язки між УПЦ і Російською православною церквою мають зберігатися. Інші говорять про людей, які є «опосередковано проросійськими» – тих, хто вважає російську культуру вищою, відмовляється займати чиюсь сторону у війні або критикує те, що вони сприймають як антихристиянський порядок денний України та Заходу.

Майже всі опитані зневажливо ставляться до політики як до явища, яке, на їхню думку, за жодних обставин не повинно стосуватися їхньої церкви. Для них цей термін охоплює все, що не стосується молитви, відносин із Богом та парафіяльного життя.

Їхній спротив участі у дискусіях щодо вшанування російських святих в УПЦ, автокефалії чи зміни мови чітко відчувається у розмовах. Політика є поняттям, яке опитані використовують, щоб імпліцитно виправдати свою аполітичну позицію та захистити себе від того, що вони вважають ворожим і неправильним.»

Джерело: тг Софійське Братство