У селі Білий Рукав Хмільницького району провели в останню путь 19-річного бійця 95-ї десантної бригади Олександра Микитюка. Тіло хлопця з кульовим пораненням в голову знайшли бойові побратими у одній із найгарячіших точок війни — Авдіївці. Олександр був якраз у караулі. Обставини загадкової загибелі воїна нині встановлюють правоохоронці. У нього залишились сестра та батьки. Вони на заробітках у Польщі.

Волонтери розповідають: Сашко ще з дитинства марив армією і хотів присвятити їй життя. Після школи відразу став оббивати пороги військкомату. А коли йому виповнилось 18 років, став справжнім десантником!

– Олександр потрапив на війну — у бойову бригаду. Незважаючи на молодий вік, хлопець був готовим захищати наш мир та спокій. Незважаючи на заборону посилати молодших 21 року воїнів на передову, він там був. У цій бригаді служить мій син Ігор, я бувала там неодноразово, — каже волонтерка Людмила Бобровська. — Олександр був наймолодшим серед всіх, тому старші намагались його оберігати, любили та шанували. А ще він чудово грав на гітарі, писав пісні. Нещодавно попросив мене привезти на позицію інструмент. Коли ми привезли інструмент, Сашко був таким щасливим. Відразу став грати пісень, а побратими слухали та підспівували. І постійно наголошували, що грає народний артист України. До закінчення ротації залишались лічені тижні, Олександр мав отримати посвідчення УБД. Та не дочекався…

Прощались із воїном двічі: у Хмільнику та Білому Рукаві. Ховали з військовими почестями та гільцем, адже хлопець так і не встиг створити родину. Чесно кажучи, такої кількості людей на похороні я ще не бачила. Усі вони стояли на колінах, аби віддати честь земляку. Сашка дуже любили, особливо молодь.

А волонтерка Юлія Вотчер так і не встигла сфотографуватись та зняти відеоролик з Олександром. Якраз тоді, коли вона відвідувала десантників, забракло на це часу.

– Олександр вразив мене своїм дитячим обличчям та світлими очима… Нещодавно передав прапор своїй рідній школі, дуже дякував односельчанам за допомогу. Я днями намагалась розпитати командування про обставили загибелі воїна. Та чомусь вони не хочуть розповідати. Кажуть: тільки не телефоном. Не хотів щось коментувати і наш вінницький воєнком. Ось ці думки не дають мені часу зібратись та зробити запис та відео на захист тих дітей, хто там…

Його побратими були з нами ще відвертішими.

– Все це через кохану, яка зрадила його і прийняла каблучку від Василя.

Після загибелі ми знайшли на сторінці Олександра пісню, яку він заспівав для своєї неньки: «Привіт, мамо! Я пишу тобі листа! В мене сльози на очах. Все нормально, світить сонце. А в полях стоїть туман. Ти не знаєш, як ми лазим по полях, ти не знаєш, як буває важко нам, як проходять наші юності роки, бо на Сході воюємо ми… Моя мамо, я прошу тебе, не плач! Я повернуся живим! А як мертвим — поцілуй мене в уста. Бо твій син Героєм став!»

Віталіна Трудько

Від редакції. За словами волонтера Миколи Михальнюка, останні дні виявились дуже трагічними для Хмільницького району. Бо, крім втрати на війні Олександра Микитюка, важке поранення отримав на шахті «Бутівка» десантник Петро Колодій із Лозни. Нині він потрохи одужує. А ще загадково загинув у Скаржинцях демобілізований воїн — втопився у ставку, де працював охоронцем…