Вона народилася у Польщі. У немовляти була відсутня нижня кінцівка, і після народження мати покинула її в лікарні. Та через два роки Анн отримала новий дім — її удочерила сім’я з Бельгії, де вона щасливо жила, аж поки не почалася повномасштабна війна в Україні.

У 2023 році, працюючи як волонтерка на півдні України, жінка почала допомагати різним підрозділам ЗСУ — знаходила транспорт, обладнання та необхідні речі для військових.

«Я бачила, як морпіхи з тяжкими пораненнями, на протезах, без кінцівок повертаються на фронт. І тоді сама вирішила спробувати доєднатися до війська», — говорить Аня.

Після знайомства з командиром 505-го окремого батальйону морської піхоти їй запропонували підписати контракт, і у жовтні 2024 року Аня офіційно стала військовослужбовицею.

«Я була настільки щаслива, мрія всього мого життя здійснилася», — каже вона.

Її направили до підрозділу, який працював на Донеччині. Командування вирішило, що найефективніше вона зможе допомогти у логістиці. Її завданням стало забезпечення підрозділів необхідним обладнанням та ресурсами — від техніки до дрібних, але критично важливих речей, які військові не мають змоги отримувати самостійно під час бойових чергувань. Паралельно вона почала навчатися керуванню дронами, зокрема FPV та Mavic.

Зараз Аня служить у 37-й окремій бригаді морської піхоти, працює в лабораторії безпілотників. Там вона допомагає організовувати навчання операторів дронів, бере участь у забезпеченні підрозділів технікою та підтримує роботу команд, що використовують безпілотники на фронті. Також іноді допомагає на стабілізаційних медичних пунктах.

У серпні 2025 року Аня потрапила в серйозну автомобільну аварію неподалік від фронту. Дістала декілька переломів, але після лікування продовжила службу у своєму підрозділі та планує повернутися до повноцінної роботи з дронами.

Аня — справжній воїн та своїм прикладом показує, що немає нічого неможливого. «Я знайшла своє місце і хочу прослужити в морській піхоті все життя!» — підсумовує військовослужбовиця.