У Вінницьку область – 21, на Хмельниччину – 21. Героїв провели у Вічність. Вічна пам’ять Героям!

Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com

Вінниччина попрощалася з героями

19 січня Вінницька громада прощалася з полеглими захисниками: Максимом Садичем, Віталієм Чернюком, Олександром Лесем.

Максим Миколайович Садич народився 16 серпня 2000 року у Вінниці. Навчався у Вінницькому гуманітарному ліцеї №1 імені М.І. Пирогова. Відвідував танцювальний гурток “Грація”, баскетбольну та волейбольну секції, вивчав англійську та німецьку мови.

Згодом вступив до Вінницького національного аграрного університету на факультет менеджменту і права. Здобув освітній рівень магістра. Також навчався на військовій кафедрі аграрного університету.

Коли захисник навчався на магістратурі, почалося повномасштабне вторгнення. У перший день, 24 лютого 2022 року, хлопець пішов на службу молодшим лейтенантом. Служив у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони, де згодом отримав звання старшого лейтенанта.

Максим Садич служив у лавах 120-ї окремої бригади ТрО. Брав участь у боях на Донеччині, Харківщині, Київщині. Останній бій прийняв 15 січня 2025 року на Харківщині.

Олександр Вікторович Лесь народився 5 лютого 1986 року у Вінниці. Навчався у школі №35, згодом вступив до училища №19, де опанував фах автослюсаря. Згодом вступив до технічного коледжу, навчався за спеціальністю "Економіка підприємства".

З 2013 року Олександр Вікторович працював електромонтажником кабельних мереж на підприємстві «Вінницькі міські електромережі».

У травні 2022 року Олександр Вікторович пішов на службу. Був мобілізований та служив спочатку у Повітряних Силах, а згодом у 58-й окремій мотопіхотній бригаді імені гетьмана Івана Виговського.

Служив піхотинцем на Харківщині. 10 січня 2025 року Олександр разом із побратимами виконував бойове завдання. Група військових потрапила під дронову атаку. Олександр отримав осколкове поранення та був госпіталізований. Врятувати оборонця не вдалося. Його серце перестало битися 14 січня. У воїна залишився 11-річний син.

Віталій Васильович Чернюк народився 16 жовтня 1980 року у Вінниці. Навчався у місцевій школі, згодом вступив до технікуму, служив в армії.

Віталій Чернюк був професійним спортсменом, членом Федерації дзюдо України. Неодноразовий учасник та чемпіон всеукраїнських, міжнародних змагань з дзюдо.

У вересні 2022 року пішов на службу добровольцем. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти, був командиром саперного взводу. Виконував бойові завдання на Донеччині. На фронті отримав контузію, ускладнення через пневмонію.

Довгий час лікувався в госпіталях, помер 10 грудня 2024 року. У Віталія залишилось двоє дітей та брат.

18 січня Вінницька громада прощалася з полеглим захисником Іллею Кокуцою

Вінничанин розпочав службу за контрактом. Був патріотом України та прагнув захищати рідну землю. Навчався на оператора БпЛА. Загинув 14 січня. Воїну назавжди залишилось 25 років.

16 січня Вінницька громада прощалася з полеглим захисником В'ячеславом Грудницьким

Вінничанин служив солдатом спочатку у 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді. У 2024 році був переведений до 24-ї ОМБ імені короля Данила. Ніс службу у “гарячих точках” фронту.

Життя воїна обірвалося внаслідок ворожого обстрілу у Бахмутському районі 10 січня. Сім’я згадуватиме В’ячеслава як добру, чуйну, патріотичну людину.

15 січня Вінницька громада прощалася з полеглими захисниками: Олегом Онищуком, Федором Зініним.

Олег Онищук народився 24 липня 1978 року в Херсоні, але згодом його родина повернулася на Вінниччину, в село Слободище Іллінецької громади. Він був відмінником у школі, здобув освіту у Вінницькому транспортному коледжі та працював у сфері продажу автозапчастин.

У травні 2023 року Олег був мобілізований до 14-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії "Червона Калина", де виконував бойові завдання на Запоріжжі та Донеччині.

Олег Онищук служив у 14-й бригаді оперативного призначення Нацгвардії «Червона калина». Виконував бойові завдання на Запоріжжі та Донеччині. Під час перебування у відпустці в рідній Вінниці Олега Юрійовича спіткав серцевий напад. На жаль, він помер.

Федір Зінін воював у 118-й окремій механізованій танковій бригаді. Брав участь у боях на найгарячіших напрямках, зокрема на Запоріжжі. З 23 липня вважався зниклим безвісти. Згодом з’ясувалось, що він загинув у пекельному бою з ворогом.

Поховали воїнів на Алеї слави Сабарівського кладовища.

Важка втрата у Іллінецькій громаді…

16 січня 2025 року внаслідок мінометного обстрілу поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області рф загинув Андрій Дрозд.

Народився Андрій Олексійович 4 лютого 1980 року в селі Даньківка Іллінецької громади.

Після закінчення школи вступив до Барського ПТУ, де здобув професію маляра, штукатура-будівельника. Проживав в с. Сорока, допомагав людям у будівельній справі.

Призваний на військову службу Вінницьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки, солдат Дрозд Андрій Олексійович служив гранатометником десантно-штурмового відділення десантно-штурмового взводу десантно-штурмової роти. Разом із побратимами став на захист України, але віддав своє молоде життя. Свій земний спочинок Андрій Олексійович знайшов на Брацлавщині Тульчинського району.

У Тростянецькій громаді попрощалися з загиблим захисником України солдатом Віталієм Заграєм

Віталій Степанович народився 14 вересня 1984 року, був випускником Джулинської школи-інтернату (сьогодні навчально-реабілітаційний центр), виховувався у багатодітній родині.

Мобілізувався Віталій Степанович у Збройні сили України 24 червня 2024 року. Проходив вишкіл у навчальному центрі, а потім був зарахований стрільцем-помічником гранатометника одного з підрозділів 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади в/ч А0281. Майже одразу потрапив на територію Курської області.

Під час артобстрілу воїн героїчно загинув 9 січня у боях під населеним пунктом Погребки Суджанського району Курської області, що в російській федерації.

Поховали Віталія Заграя 17 січня 2025 року в селі Капустяни.

У Кунківській громаді (Гайсинський район) провели в останню путь загиблого воїна-захисника Олега Сташевського

Олег Анатолійович народився 19 червня 1983 року в селі Косанове. Закінчив 9 класів місцевої школи, 10-11 клас навчався в школі села Кунка. Закінчив курси водія. Служив в армії. Працював Олег у місцевому колгоспі, далі охоронником в ПрАТ “Зернопродукт”. Одружився, народили та виховували двох прекрасних діток Дениса та Настуню.

З 2015 року Олег брав участь в Антитерористичній операції в місті Маріуполь, мав статус учасника бойових дій. У перші дні повномасштабного вторгнення в Україну Олега мобілізували.

Брав участь у боях на Донецькому напрямку, був старшим солдатом військової частини А4007 110-ї бригади.

12 січня 2025 року під час виконання службових обов'язків загинув внаслідок влучання ворожих FPV дронів по автомобілю біля населеного пункта Бурлацьке Волноваського району Донецької області.

Поховали Олега Сташевського 17 січня 2025 року в селі Косанове.

У Гайсині попрощалися з полеглим воїном-захисником Сергієм Морозовим

Сергій Дмитрович народився 5 лютого 1970 року. Навчався у міській другій школі, потім продовжив навчання у школі №6. Після випуску здобував освіту у Львівському технікумі механізованої обробки деревини. Пройшов строкову службу в армії.

У червні минулого року був мобілізований Гайсинським РТЦК та СП до лав ЗСУ. Службу проходив на посаді солдата- стрільця, номера обслуги 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 3 механізованої роти механізованого батальйону 154 ОМБр в/ч А4962.

Свій останній бій Сергій Дмитрович зустрів рівно через сім місяців після мобілізації, 7 січня 2025 року, під час виконання бойового завдання неподалік населеного пункту Тихе Чугуївського району Харківської області. У героя залишилися дружина Світлана Василівна та донька Оксана Сергіївна.

Поховали героя у Гайсині 16 січня 2025 року.

Знову біль, знову втрата

Найвищу ціну, за волю України та спокійне мирне життя, для кожного з нас заплатив ще один хоробрий українець, Герой, наш земляк, житель с. Олександрівка  Вʼячеслав Безпятчук.

Вʼячеслав Юрійович, 1996 року народження, навчався у Оленівській школі, де закінчив 9 класів. Після школи вступив до ВХПТУ/5 на спеціальність «Електрогазозварник». У 2018 році пішов служити до армії у м. Житомир. Проходив військове навчання у Чернігівській області, м. Десна.

9 березня пішов добровольцем до лав ЗСУ. Воював на Миколаївському, Херсонському, Словʼянському, Запорізькому напрямках. Мав позивний - «Пятка».

Обірвалося життя Вʼячеслава 26.12.2024 року в н.п. Пʼятихатки, Запорізька обл., Василівський р-н.

Євген Хачатурян

15 січня Жмеринська міська територіальна громада востаннє зустріла та назавжди попрощалась зі своїм сином-патріотом Євгеном Хачатуряном, який віддав життя за Україну.

До початку повномасштабної війни Євген був відданий залізничній справі. Він здобув професію залізничника та працював за фахом.

Останній бій молодший лейтенант, командир 2-го взводу 2-ї роти 2-го стрілецького батальйону 144 механізованої бригади Євген Хачатурян прийняв в окупованому селищі Семенівка, що на Покровському напрямку, та із березня 2024 року вважався безвісти зниклим. Лише зараз тіло загиблого воїна змогли ідентифікувати та з почестями поховати Героя. Євгену назавжди залишиться 44.

Ямпільщина провела свого сина Владислава Риліка із Писарівки

Народився Владислав 2 січня 2001 року в с.Писарівці. Після закінчення школи вступив до Тульчинського вищого професійного технічного училища №41. Працював у сільськогосподарському товаристві «Писарівка».

У листопаді 2024 року Владислав підписав контракт і добровільно став на захист Батьківщини. Служив у в/ч А4896 на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону.

Солдат ЗСУ, курсант навчального взводу навчальної роти, Рилік Владислав Анатолійович помер 16 січня 2025 року від травм, отриманих внаслідок нещасного випадку, що стався на місці постійної дислокації навчальної роти.

18 січня Козятинська громада попрощалася із захисником Петром Шапкою

Петро народився 13 жовтня 1996 року в с. Козятині. У Петра було семеро братів та сестер. Закінчив школу № 4. Вступив у Вінницьке вище художнє училище, де здобув професії муляра та зварювальника.

Далі строкова служба, яку проходив у Бердичеві, за станом здоров’я був комісований.

Широкомасштабне вторгнення застало Петра в Києві. Повернувшись у Козятин, одразу пішов у військкомат, був зарахований 26 лютого 2022 року до лав Національної гвардії України. Військовий вишкіл проходив у Калинівці в підрозділі «Червона калина». Після навчання - Запорізький напрямок.

7 листопада 2023 року старший солдат, навідник-оператор військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Вербове Пологівського району Запорізької області – Шапка Петро Олегович – загинув.

Рік і два місяці він добирався додому. Похований Петро Олегович на кладовищі в с.Козятин на Алеї слави.

Небесне військо поповнив ще один ГЕРОЙ.

Тимощук Віктор Степанович

19 січня 2025 року повертається "на щиті" Захисник України Тимощук Віктор Степанович, 17.05.1966 р.н. Відданий військовій присязі, виконуючи обов'язки військової служби, 16.01.2025 року поблизу населеного пункту Надіївка Донецької області загинув Віктор Тимощук, житель села Морозівка.

У Тульчинській громаді побільшало ще на одного ангела-охоронця

Тепер серед легіонів Небесного війська і Торбинський Володимир Іванович, 25 жовтня 1969 року народження, житель міста Тульчин.

Прийнятий на військову службу в вересні 2023 року Тульчинським РТЦК та СП, солдат Володимир Торбинський служив стрільцем-помічником гранатометника третього механізованого відділення третього механізованого взводу другої механізованої роти другого механізованого батальйону.

Будучи вірним військовій присязі на вірність українському народу, 15 січня 2025 року, поблизу села Залізний Міст Новгород-Сіверського району Чернігівської області, наш Герой-захисник прийняв свій останній бій.

Знову болить відкрита рана втрати у Шпиківській громаді

Загинув Ярослав Олегович Костинчук, 22 липня 1987 року народження, житель села Рахни-Лісові.

Призваний на військову службу по мобілізації Фастівським РТЦК та СП Київської області, солдат Ярослав Костинчук служив оператором 3 десантно-штурмового взводу 6 десантно-штурмової роти 2 десантно-штурмового батальйону.

13 січня 2025 року поблизу населеного пункту Стара Сорочина Суджанського району Курської області російської федерації Герой-захисник прийняв свій останній бій.

Богдан Сергійович Кулак

З глибоким сумом повідомляємо про важку втрату: захищаючи Україну, загинув житель Гніванської громади, селищанин Богдан Сергійович Кулак. Йому було лише 20 років.

Богдан народився 23 січня 2004 року в Селищі, де закінчив місцеву школу. Після навчання вступив до Вінницького національного аграрного університету, але завершити навчання не встиг.

Коли розпочалася війна, молодий чоловік одразу виявив бажання стати на захист рідної землі, однак йому було лише 18 років. У 19 років Богдан, таємно від батьків, вирушив до Києва, де пройшов фізичний тест і вступив до лав Третьої окремої штурмової бригади. Про своє рішення він повідомив сім’ю лише після підписання контракту. Пройшов курс молодого бійця і навчання за кордоном. Перші бої приймав на Донеччині у вересні 2023 року. Перебував у надзвичайно складній зоні – на території Авдіївського коксохімічного заводу. Після важких боїв Богдан отримав контузії, але, пройшовши лікування, повернувся на службу.

5 березня 2024 року Богдан Кулак, солдат обслуги кулеметного відділення взводу вогневої підтримки 2 механізованої роти 2 механізованого батальйону, зник безвісти біля н.п. Орлівка Покровського району Донецької області.

У Героя залишилися матір, батько і сестричка. Зустріч Героя «живим коридором» планується 24 січня 2025 року.

Біль втрати знову торкнувся Турбівської громади

Відлетів у вічність ще один захисник – житель села Сиваківці Рижий Сергій Олександрович, 1977 р. н.

Свій бойовий шлях захисник розпочав 14 січня 2024р., захищаючи нашу країну на різних напрямках лінії фронту: Донецький, Луганський, Харківський.

Неодноразово нагороджений подяками військового керівництва за мужність і відвагу. В серпні отримав поранення, лікувався у госпіталі, та одразу після відновлення повернувся у стрій.

У грудні був переведений на Курський напрямок. Саме тут 6 січня 2025 року, поблизу с. Погребки Курської області, гранатометник 67 бригади 27 батальйону окремої гранатометної роти прийняв свій останній бій, залишивши нестерпний біль втрати батькам, дружині, доньці, друзям.

На війні загинув житель Рівнинного Юрій Гундров

11 січня під час мінометного обстрілу на Донеччині загинув відважний захисник України Юрій Гундров.

Народився Юрій Гундров 10 лютого 1977 року у селищі Вербилки в росії. Ще в дитинстві родина переїхала до України. Юрій навчався у загальноосвітній школі №1, потім здобув фах слюсаря.

До мобілізації працював слюсарем на ДГ ДП «Артеміда». На захист Вітчизни став у липні минулого року. У загиблого залишились дружина та два сини.

Поховають Героя у Калинівці.

Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...

Сторінку підготувала Людмила Андрощук