Про це повідомляють у департаменті маркетингу та туризму Вінницької міської ради.
Монографія налічує 856 сторінок і містить цікаві та подекуди невідомі широкому загалу факти про життя видатного композитора, диригента, автора відомої на весь світ мелодії «Щедрика».
«Я вважаю, біографія повинна бути об’єктивною і добре дослідженою – на документах, на фактах, без міфів», – каже дослідниця.
Книга «Наш тихий геній Леонтович» містить більше 500 документальних джерел і понад 250 фото (значна частина їх публікується вперше). Вона розвіює багато міфів, як, наприклад, той із них, де все ж таки був написаний «Щедрик», та розкриває раніше невідомі факти з життя і творчості Миколи Леонтовича.
Книгу видали завдяки підтримці меценатської фундації Olos. У лютому видання вперше урочисто презентували в Андріївській церкві у Києві за участю камерного хору і його виконання «Щедрика». А у Вінниці презентація відбудеться 25 березня о 15:00 в обласному краєзнавчому музеї.
В інтерв’ю туристичному сайту Вінниці Лариса Семенко розповіла про свою роботу над книжкою і поділилася цікавими деталями біографії композитора.
– З чого складається ваша книжка?
– Книга має чотири частини. Перша – це «Зауваги до біографії Миколи Леонтовича». Біографія подана тезами, тому що про нього багато дослідників писали… Я намагалася лише виправити ті помилки і неточності, які переходили із книги в книгу. Також я розписала родинне коло: батьків, брата, сестер, доньок, племінників – щоб читач міг зрозуміти, в якому середовищі виховувався і зростав Микола Леонтович. Це була інтелігентна священницька родина, яка формувала його світогляд, любов до української пісні, до української культури.
Далі великий розділ – його діяльність під час Української революції 1917-1920 років. Справа в тому, що цей період був фактично недосліджений, а Леонтович працював разом з Олександром Кошицем і Кирилом Стеценком у структурах Центральної Ради, Гетьманату і Директорії у музичному відділі, тобто стояв біля витоків формування української держави. Там же такий момент цікавий є: дослідники вважали, що після Києва Леонтович одразу повернувся до Тульчина, а насправді він з Києва поїхав з урядом до Кам’янця-Подільського, де перебував два місяці.
Є розділ, присвячений «Щедрику». Оті виправлені помилки: де він писався, де Леонтович брав матеріали… І перше виконання «Щедрика» в Києві – не 25, а насправді 29 грудня 1916 року. Все це виправлено і документально підтверджено.
Вінницька краєзнавиця Лариса Семенко видала книгу про Миколу Леонтовича. Дослідниця збирала матеріали понад 20 років.
Про це повідомляють у департаменті маркетингу та туризму Вінницької міської ради.
Монографія налічує 856 сторінок і містить цікаві та подекуди невідомі широкому загалу факти про життя видатного композитора, диригента, автора відомої на весь світ мелодії «Щедрика».
«Я вважаю, біографія повинна бути об’єктивною і добре дослідженою – на документах, на фактах, без міфів», – каже дослідниця.
Книга «Наш тихий геній Леонтович» містить більше 500 документальних джерел і понад 250 фото (значна частина їх публікується вперше). Вона розвіює багато міфів, як, наприклад, той із них, де все ж таки був написаний «Щедрик», та розкриває раніше невідомі факти з життя і творчості Миколи Леонтовича.
Книгу видали завдяки підтримці меценатської фундації Olos. У лютому видання вперше урочисто презентували в Андріївській церкві у Києві за участю камерного хору і його виконання «Щедрика». А у Вінниці презентація відбудеться 25 березня о 15:00 в обласному краєзнавчому музеї.
В інтерв’ю туристичному сайту Вінниці Лариса Семенко розповіла про свою роботу над книжкою і поділилася цікавими деталями біографії композитора.
– З чого складається ваша книжка?
– Книга має чотири частини. Перша – це «Зауваги до біографії Миколи Леонтовича». Біографія подана тезами, тому що про нього багато дослідників писали… Я намагалася лише виправити ті помилки і неточності, які переходили із книги в книгу. Також я розписала родинне коло: батьків, брата, сестер, доньок, племінників – щоб читач міг зрозуміти, в якому середовищі виховувався і зростав Микола Леонтович. Це була інтелігентна священницька родина, яка формувала його світогляд, любов до української пісні, до української культури.
Далі великий розділ – його діяльність під час Української революції 1917-1920 років. Справа в тому, що цей період був фактично недосліджений, а Леонтович працював разом з Олександром Кошицем і Кирилом Стеценком у структурах Центральної Ради, Гетьманату і Директорії у музичному відділі, тобто стояв біля витоків формування української держави. Там же такий момент цікавий є: дослідники вважали, що після Києва Леонтович одразу повернувся до Тульчина, а насправді він з Києва поїхав з урядом до Кам’янця-Подільського, де перебував два місяці.
Є розділ, присвячений «Щедрику». Оті виправлені помилки: де він писався, де Леонтович брав матеріали… І перше виконання «Щедрика» в Києві – не 25, а насправді 29 грудня 1916 року. Все це виправлено і документально підтверджено.
Здивувало те, що про вбивство Леонтовича некролог у газетах з’явився лише на початку березня 1921 року. Хоча в Києві ще в лютому був сформований Комітет пам’яті Миколи Леонтовича. Тобто був даний спеціальний указ «не афішувати». І те, що мене шокувало, це коли я підняла у Києві справи Якима Греха, приятеля Леонтовича, у протоколі допиту написано: «Грех був знайомий з великим українським шовіністом Ніколаєм Леонтовічєм» (російською). Такий цинізм: в газетах писали – композитор, а для влади він був ворогом, вони навіть не приховували – «великим українським шовіністом».
Чи залишилися у книзі питання без відповідей?
Хочу знайти біографію вбивці Леонтовича, аякже. До кінця треба йти, і я над цим працюю.
Афанасій Грищенко був інформатором ЧК, він працював там з грудня 1920 року, і це документально підтверджено. Сестра Леонтовича Вікторія згадує пізніше, що Грищенка знали в тій окрузі, в селах, бо він часто виступав на мітингах, як і знали, що він працював в Гайсинському ЧК. Він не ховався.
Звісно, немає документа, і його навряд чи хтось знайде, що Грищенка цілеспрямовано направили на вбивство. Але є цілий ряд документів, в яких написано, що такі-то (не розшифровані) під номером таким-то направлені в секретні відрядження. По-друге, є документи, що у цей період можна було чинити терор на місці: якщо співробітник ЧК бачив перед собою «ворога», він міг його розстріляти і забрати всі цінні речі. У той період у Гайсинському ЧК нотувалося все від А до Я: забрали стільки-то жіночих прикрас, ложок, цінних речей… Але ім’я Леонтовича не згадувалося ніде. Тобто це була спеціальна операція по його знищенню.
Усі знали, що вбив чекіст. У документах міліції – «агент ЧК», «інформатор», але на широкий загал офіційно було сказано, що композитора вбив бандит.
