Ще маленькими були, коли батьки розлучилися. Батько обзавівся другою сім’єю, з якою теж не склалося. Зі своїми дітьми уникав зустрічі, нічим не допомагав, заробітки приховував, щоб менше платити аліментів. Коли дівчаткам виповнювалось по 18 років, батько не гаючись повідомляв про це, і виплату припиняли, незважаючи на те, що коли діти навчаються, то повинні отримувати до закінчення навчання. Мама залишилась без роботи в зв’язку із скороченням. Виживали як могли, часто доводилось позичати в сусідки та з допомогою мізерної бабусиної пенсії. А ще бабуся утримувала корову, тяжко працювала, через що тепер хворіє. Дівчатка в школі навчались гарно. Закінчили з відзнакою. Потім був Барський гуманітарний коледж, який одна з них закінчила із золотою медаллю.

Вступили в університет, в якому теж були успішними у навчанні. Коли на лекціях відповідали, то викладачі казали: «Приємно було з вами спілкуватись». Закінчили університет з червоними дипломами.

Щоб заплатити за проживання в гуртожитку, на літніх канікулах старались заробляти. Сапали буряки в орендаторів, вибирали огірки, вантажили ящики на причіп, зрізали петрушку, оброблену хімікатами, після чого руки синіли і пухли, доводилось іти по ліки до аптеки. Працювали ще й на цегельному заводі, вантажили цеглу (де з ними ще й не повністю розраховувались).

А в цей час у їхнього дідуся в місті є двокімнатна квартира. Горе-дідусь не любив своїх внуків, не дуже добре знав, як їх звати, не цікавився, як вони живуть, чи мають вони гроші на проїзд. Було так, що копієчки збирали на дорогу. Коли ще в школі на зимові канікули всі класом їхали в Київ на свято в Палац «Україна», в однієї із сестричок чобітки були старенькі і в дірку залазив сніг. Ми наклали на ніжку целофановий пакетик, взули чобіток і так поїхали. В дідуся є донька від третього шлюбу, живе в іншому місті, тож квартира вільна.

І ось настав час, коли в дідуся після вільного, безтурботного життя пішли негаразди, і він згадав про своїх внучок, дзвонить, вимагає допомоги в своїх проблемах. Дівчата повиходили заміж, мають діток, працюють, платять за квартири. Життя як життя. Потрібно випровадити чоловіків на роботу, діток в школу і в садочок, та й самим неблизько добиратись на роботу, а тут ще й треба вирішувати проблеми дідуся.

Отака доля. Дідусь був на такій посаді, що міг матеріально підтримати, але він не переймався проблемами внуків, йому було байдуже.

Зверніть увагу на цей лист. Відреагуйте так, як ви робите — гарно і правильно. Я виписую вашу газету і з задоволенням читаю.

Будьте здорові. Щиро дякую.

Ольга, читачка