Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Вінниччина попрощалася з Героями
22 березня Вінниця попрощалася з двома полеглими оборонцями: Павлом Мельником та Вадимом Ковальчуком
Павло Мельник народився 26 травня 1978 року у Вінниці. Навчався у 30-ій загальноосвітній школі, вивчився на автомеханіка у Вінницькому політехнічному технікумі (тепер Вінницький коледж Національного університету харчових технологій). Здобув фах фінансиста у Тернопільській академії народного господарства. Павло працював на одній з автодилерських компаній міста, брав участь у велопробігах. Разом із дружиною Світланою виховував сина та доньку, яким зараз 13 та 11 років.
Чоловік пішов захищати Україну у перші дні повномасштабного вторгнення. Воював у лавах 14 бригади оперативного призначення Національної гвардії України “Червона калина”. Був оператором БпЛА, виконував бойові завдання у Запорізькій та Донецькій областях.
Загинув Павло Мельник 19 березня на Покровському напрямку.
Вадим Ковальчук народився у місті Тбілісі 2 липня 1984 року в сім’ї військового, якого невдовзі перевели на службу до Вінниці. Тут захисник закінчив загальноосвітню середню школу № 20 та опанував автомобільну справу у Вінницькому політехнічному технікумі (тепер Вінницький коледж Національного університету харчових технологій). Працював рятувальником ДСНС, а також обіймав посаду майстра на меблевій фабриці.
Вадим був серед добровольців, які з перших днів повномасштабного російського вторгнення пішли обороняти країну. У складі Сил ППО чоловік захищав небо над Вінницею, а згодом у лавах 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка був стрільцем, воював на Донецькому напрямку.
Загинув військовий 20 березня 2024 поблизу села Первомайське.
21 березня Вінницька громада попрощалася із оборонцем Олегом Поддубним
Олег Поддубний долучився до війська взимку 2023 року. Розпочинав свій бойовий шлях на посаді зв’язківця у 37-й окремій бригаді морської піхоти, в складі якої брав участь у боях, зокрема на Бахмутському напрямку.
Далі ніс службу у складі мобільної бригади у Вінниці, так званих “ловців “шахедів”. А пізніше продовжив нищити БпЛА у лавах 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади.
Загинув 16 березня внаслідок масованого артилерійського обстрілу позицій на Курщині. Йому був 31 рік.
Народився Олег Поддубний 20 лютого 1994 року у Вінниці. Після навчання у загальноосвітній середній школі № 35 закінчив Вінницький технічний фаховий коледж, а потому радіотехнічний факультет Хмельницького національного університету. У цивільному житті працював майстром на фірмі зі встановлення охоронної та пожежної сигналізації.
Війна безжально обірвала життя уродженця с. Іллінецьке, воїна – Сергія Цимбалюка
(18.07.1976-20.03.2025)
Відданий військовій присязі та українському народу, мужньо та стійко виконуючи військовий обов’язок, захищаючи Батьківщину, її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність від ненависного окупанта, Сергій Миколайович загинув 20 березня 2025 року поблизу с. Малинівка Донецької області.
У захисника залишилися дружина, діти, сестра та брат.
Поховали воїна у селі Ксаверівка Київської області, де він проживав разом з родиною.
У Ободівській громаді провели в останню путь воїна-героя Сергія Васильовича Загона, 1967 року народження, з села Торканівка
До 18.03.2025 року вважався безвісти зниклим. Після довгих місяців пошуків підтвердилося найстрашніше...
Молодший сержант, номер обслуги 5 гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки військової частини А 2980, загинув 3 лютого 2024 року в районі населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області.
У героя залишилися матір, дружина, донька та син.
21 березня 2025 року Дашівська громада попрощалася із Героєм Віктором Ільніцьким
Який загинув 10 березня 2025 року під час виконання бойового завдання у районі н.п. Малі Щербаки Василівського району Запорізької області.
Народився Віктор Кирилович 23 вересня 2002 року в м. Гайсин.
Поховали Віктора Ільницького у Дашеві.
Джулинська громада попрощалася із героєм-захисником Валерієм Косекою
Валерій Валерійович народився 26 серпня 1999 року в селі Чернятка, зростав у Джулинці та Гайвороні, з дитинства захоплювався кулінарією. Його шлях привів його до Гайворонського аграрного ліцею, де він здобув фах кухаря-кондитера.
Валерій без вагань став на захист країни. З 2018 року він служив у війську, а з початком повномасштабного вторгнення брав участь у боях на Херсонщині, Харківщині, Донеччині. За свою відвагу був нагороджений медаллю «За військову службу Україні».
12 березня 2025 року під час виконання бойового завдання біля Вовчанська Харківської області життя Валерія обірвалося. Ворожий FPV-дрон поцілив у його автомобіль...
“На щиті” повернувся у м.Ладижин Олександр Володимирович Кальніченко
17 березня 2025 року героїчно загинув молодший сержант ЗСУ, командир зенітного артилерійського відділення Калініченко Олександр Володимирович (18.04.1986-17.03.2025).
Він боронив Україну шість років.
- Хто ж, як не я, мамо, - казав Ніні Сергіївні.
- Все буде добре, тату, - запевняв Володимира Володимировича.
Два сини і двоє - воїни, герої-захисники... І родина чекала і вірила!
Родина, що виховала двох дітей з любов'ю до країни, попрощалася з молодшим...
Сили та мужності батькам, дружині, брату і всім родичам.
Провели у вічність героя Ігора Пацюка
(13.07.1985-14.03.2025)
Прийшло все село Ситківці Райгородської територіальної громади.
Він був добрим другом, однокласником, сином, братом, - згадували Ігоря Миколайовича побратими та шкільні друзі.
Війна забрала життя захисника України Гуцала Сергія Павловича,1992 р.н., жителя м. Бар
Старший солдат, старший дешифрувальник розвідувальних матеріалів з безпілотних літальних апаратів військової частини 3028 Західного оперативного об'єднання Національної гвардії України...
Він вірив у правду, у силу добра та у власну країну. Він мав свої мрії, плани, хотів бачити рідне місто мирним і щасливим. Його шлях був непростим, але він завжди прагнув зробити більше – для себе, для рідних, для України. Він мав сильне серце та незламний дух. Його робота рятувала життя побратимів, давала ворогу гідну відсіч, наближала нашу Перемогу.
19 березня під час виконання бойового завдання Сергій загинув у районі села Миролюбівка Покровського району Донецької області.
Під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув Володимир Кожушко
Сумна звістка надійшла у Калинівську громаду. Народився Володимир Кожушко 29 жовтня 1990 року у с.Черепашинці. Навчався у місцевій школі. Після закінчення школи здобув професію механіка.
До мобілізації у військо працював у ТОВ «Екосфера». Був люблячим батьком та гарним сім’янином.
У військо Володимира Кожушка мобілізували 2 квітня 2024 року. Служив у легендарній 12-ій бригаді оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького.
У Героя залишилися мама, дружина та 2 дітей.
У 45 років передчасно обірвалося життя українського захисника Костянтина Сошинського
У м. Лозова Харківської області передчасно пішов із життя калинівчанин Костянтин Сошинський, який впродовж 9 років мужньо захищав рідну землю від російських окупантів.
Народився Костянтин Сошинський 19 лютого 1980 року у с. Райки. Тут пройшли його дитинство та юність. Після школи пішов навчатися на фельдшера у Вінницький медичний коледж.
Майже все своє свідоме життя Костянтин Сошинський пропрацював медбратом у кабінеті травматолога Калинівської ЦРЛ. А коли ворог ступив на українську землю, Костянтин не вагаючись пішов служити у 53 окрему механізовану бригаду. Про своє рішення не зізнавався нікому з рідних. Навіть проблеми зі здоров’ям, не змінили його рішення.
Дев’ять років Костянтин Сошинський непохитно стояв на захисті Вітчизни. Спочатку служив медиком у танковому батальйоні, а коли стало важко психологічно переживати біль побратимів, перейшов на службу у батальйон забезпечення, де служив командиром відділення. Був кілька разів контужений.
На жаль, стан здоров’я військового різко погіршився, й 17 березня серце Костянтина зупинилося.
У вічних горі та печалі залишилися мама, син, донька та брат.
Поховали померлого захисника у Калинівці.
На війні загинув житель Калинівки Максим Чихун
Максим Чихун народився 5 квітня 1989 року у місті Фрунзе Окницького району у Молдові. У 1993 році родина переїхала до Калинівки й Максим пішов навчатися до загальноосвітньої школи №4. Після закінчення 9 класу навчався на механіка з обслуговування швейних машин у Калинівському технологічному технікумі.
У 19 років юнак вирішив пов’язати свою долю із військом та пішов служити за контрактом у полк зв’язку у м.Вінниці. Після 3 років служби перевівся у військову частину, яка дислокувалась у Гущинцях, потім – у “Ягуар”.
На захист рідної землі від російських окупантів Максим Чихун став у 2014 році. Чотири роки брав участь в Антитерористичній операції. Потім повернувся до мирного життя. У жовтні 2024 року Максим Чихун знову узяв у руки зброю та став на захист Вітчизни.
10 березня у селі Щербаки Василівського району Запорізької області російські окупанти FPV дронами вразили укриття розвідувальної групи українських військових. Ворог здійснив серію скидів невідомої отруйної хімічної речовини, внаслідок чого Максим Чихун отримав акубаротравму та отруєння хімічною речовиною.
У загиблого Героя залишилися батьки, дружина та два сини.
Під час виконання бойового завдання загинув житель села Балабанівка Карпенко Денис Анатолійович, 1975 року народження.
Кожна звістка про загибель наших воїнів – то глибока рана у серцях...
З 18 квітня 2024 року він вважався безвісти зниклим у районі населеного пункту Новобахмутівка Покровського району Донецької області. Місяць тому, під час обміну тілами загиблих воїнів, його тіло було знайдено, а ДНК-експертиза підтвердила особу Героя.
Буравкін Валентин Андрійович
23 березня Ольгопільська громада попрощалася з військовослужбовцем, радіотелефоністом відділення управління першого самохідного артилерійського взводу, шостої самохідної артилерійської батареї, другого самохідного артилерійського дивізіону в/ч А3085 — Буравкіним Валентином Андрійовичем, позивний "Живчик", жителем с. Демівка.
Валентин Андрійович народився 10.08.1992 р. у нині окупованому місті Маріуполь. Провів там свої дитячі роки. З 2000 року родина тимчасово проживала в селі Ольгопіль.
Після здобуття професійної освіти, хлопець працював на заводі «Азовсталь», потім на будівництві.
У 2014 році, коли розпочалась збройна агресія росії проти України, став на захист Батьківщини і 2,5 роки відвойовував рідний край від загарбників у зоні АТО/ООС.
У березні 2022 року стає у стрій ЗСУ і майже 3 роки воював у найгарячіших точках.
У листопаді 2024 року закінчив фахову підготовку бойового медика, але продовжив воювати радіотелефоністом у складі артилерійського дивізіону в/ч А 3085.
Валентин Андрійович був мужнім і відважним, тому мав багато нагород:
- відзнака Президента України «За участь в Антитерористичній операції»,
- медалі «Учасник АТО», «Учасник бойових дій», «За оборону Маріуполя»,
- нагрудний знак «Честь – відвага. Другий самохідний артилерійський дивізіон 43 ОАБР».
Командування військової частини А3085 неодноразово відзначило його грамотами - за зразкову військову дисципліну, сумлінну службу, вірність військовому обов’язку та високий професіоналізм.
На жаль, смерть невблаганна. 21 березня, після тривалого і виснажливого лікування, серце Валентина Андрійовича перестало битись.
"На щиті" повернувся 19-річний захисник-Герой із Ольгополя - Попереля Сергій Вікторович, 18.05.2005 р.н.
21 березня 2025 року у районі н.п.Шевченко Волноваського району Донецької області, мужньо виконуючи свій військовий обов’язок, загинув солдат, командир 3-го мінометного відділення, 1-го мінометного взводу, 2-ї мінометної батареї в/ч А3488 Попереля Сергій.
Нікітін Михайло Михайлович
Черговий сум для Тульчинської громади. Трагічна новина прийшла в село Копіївку...
Внаслідок кульового поранення загинув Нікітін Михайло Михайлович, 3 вересня 1991 року народження.
Солдат Нікітін Михайло Михайлович служив водієм взводу вогневої підтримки роти вогневої підтримки.
23 березня 2025 року в районі населеного пункту Покровське Синельниківського району Дніпропетровської області захисник загинув.
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв... Вічна слава і вічна пам’ять...
Сторінку підготувала Людмила Андрощук
