Періодичні соцопитування засвідчують, що частка українців, не готових заради миру поступитися землею окупантові, щороку зменшується. Якщо у 2022-му таких громадян було майже 90%, то наразі їх стало на 30 % менше. Але ж очевидно, що шістдесят відсотків — це переважна більшість.

І коли ми говоримо, що цифра приблизно однакова по всіх регіонах України, то, зрозуміло, що і серед вінничан значно більше громадян, які своєю позицією підштовхують владу до продовження війни з агресором. Так, люди справедливо вимагають захищати країну від російських терористичних військ. Але як захищатись від сильнішого ворога без солдатів? Точніше, без необхідної кількості військових, аби ЗСУ могли дати гідну відсіч окупантам?

А солдатів реально не вистачає. Ворог лізе тихим сапом і займає щодня нові українські території, а наші підрозділи змушені відступати. Навіть у оборонних операціях, де співвідношення сил — один до трьох, нам не вистачає військових по всій довжелезній лінії фронту. Тим часом ворог, як стверджують аналітики Інституту вивчення війни, накопичує сили для нового потужного наступу влітку.

І, якось ніби випадково, саме у цей час міський суд виносить вирок закрити на 60 діб заступницю начальника Вінницького ОМТЦК і СП, яка три роки до цього займалася питанням мобілізації. І, судячи з усього, серйозних претензій до неї раніше не було. Отже, плани мобілізації виконувались. Аж раптом з’ясувалося, що жінка зростом «метр з кепкою била і душила» дорослого чоло­віка. Для повної демонізації образу не вистачило фрази «і пила його кров»...

Я не скажу зараз однозначно, що було так чи не так із бронюванням працівника «Облпалива». Це мають перевірити слідчі, але впевнений, що він­ничани знають тисячі випадків із липовими аспірантами, магістрами, інвалідами. Знають просто «недоторканних мажорів» та молодих здорових людей, які щодня прямують до західних кордонів. Цікаво, що багатьом із них, за чималеньку суму, вдається незаконно дістатися Молдови, Угорщини чи Румунії.

То хто поповнить ряди ЗСУ, щоб не віддати ворогові нашу землю? Сумніваюсь стосовно того, що підполковниця мала аж таку одноосібну владу у військовій структурі і весь час гнобила десятки тисяч військовозобов’язаних вінничан. Але очевидно, що випадки засвідченої корупції з хабарями серед інших вінницьких ТЦКашників мали значно менший суспільний резонанс. Навіть «легендарного військкома з Одеси Борисова», який сколотив цілий капітал на мобілізації, досі не посадили, як і більшість його колег із довжелезним шлейфом здирництва за відмазку від ЗСУ.

Тим часом, у нас вже на два місяці закрили маму малолітньої дитини, котра відповідально намагалася виконувати свій громадянський та службовий обов’язок. До того ж, її утримуватимуть без можливості застави і з перспективою відсидіти 12 років за гратами. Навіть не всім зрадникам України світить таке покарання, як військовослужбовиці Вінницького ТЦК Оксані Янчак, котра, очевидно, стала дуже незручною для ухилянтів, а, може, і для колег, які ще не встигли заробити на цій війні? Як би там не було, але, здається, такого суворого покарання жінка не заслуговує.

Цікаво, що майже паралельно на Вінниччині відбувався ще один суд. У Мурованих Курилівцях судили під­полковника, очільника місцевого ТЦК та СП, за невиконання плану мобілізації. У своє виправдання військовий заявив, що не виконав план, бо в громаді вже немає кого мобілізовувати. І справу закрили. То, виходить, що краще не палити собі нерви, не вишукувати злісних ухилянтів, наражаючись на газ із балончика, ніж чи навіть кулю, а сказати, що вже немає кого призивати, і далі спокійно працювати у структурі, котра вже не потрібна на цій території у такому вигляді? А мобілізація якось прходитиме сама по собі?

Я не ідеалізую систему територіальних центрів комплектування. Знаю чимало випадків зловживань та порушень з боку їхніх працівників. Але ж про це знають і в уряді, і в Офісі президента, і у Верховній Раді, і у спецслужбах. І, здається, що за час повномасштабного вторгнення вже можна було кардинально змінити цю систему. Щоб не було двозначних тлумачень у законах і вони були однаковими для всіх. Та, певно, влада навмисно продовжує розділяти українців на «наших і ваших».

Тепер уже на ТЦКашників, яким під загрозою суду потрібно виконувати план мобілізації і яких через узаконені лазівки ухиляння від служби змушують іти на конфлікт і наживати собі проблеми, та на молодих, здорових українців, котрі вважають, що вони не зобов’язані іти на фронт. А де та альтернатива, яку запропонувала влада?

Можливо, рекрутинг чи контракт «18 — 24», із кількома десятками тисяч мобілізованих за весь час чи, може, законодавче врегулювання участі у війні 45-річних пенсіонерів силових структур? Із цих запитань можу спрогнозувати відповідь лише на одне: «Що буде із структурою ТЦК та СП після того, як засудять Оксану Янчак, особливо на тлі виправдання в суді її колеги із Мурованих Курилівців?» Мені здається, що вся ця структура просто зникне. І кому зараз, коли нас просто поступово здають ворогу, це вигідно? Вирішуйте самі.

Анатолій Жучинський,
Заслужений журналіст України