Чому президент США Дональд Трамп і віцепрезидент Джей Ді Венс не їдуть до України?, — професор політології Ратгерського університету в Ньюарку, фахівець з України, росії та СРСР, Олександр Дж. Мотиль в колонці для The Hill.
Зрештою, обидва вважають себе безстрашними — або принаймні намагаються створити таке враження. Триваюча війна їх точно не мала б лякати.
Тим паче, за словами самого Трампа, на його боці — сам Господь Бог, який нібито врятував його від замаху на вбивство.
А Україна дійсно має значення — як для світу, так і для порядку денного Білого дому. Вже загальновизнано, що саме вона — останній бар’єр між російським імперіалізмом і західною демократією.
Президент України Володимир Зеленський фактично запросив їх ще 28 лютого, під час катастрофічної зустрічі у Білому домі. А нещодавно він прямо сказав про це в ефірі “60 хвилин”.
То що ж заважає Трампу і Венсу приїхати?
Перша причина — це дискомфорт.
Життя у Мар-а-Лаго чи Трамп-Тауері псує людей.
І навіть якщо Венс колись і знав бідність у дитинстві, сьогодні йому значно приємніше проводити час у колах багатіїв, а не “реднеків”.
Навіщо їхати у країну, де триває безжальне бомбардування мирних українців другом Стіва Віткоффа — владіміром путіним?
Грати в гольф у Флориді куди приємніше.
А ще — президент США і його віце входять до найвпливовіших людей світу.
Дні, коли генерали йшли на передову, давно минули. Значно зручніше вичитувати українців і лити крокодилячі сльози з приводу “помилок” росії — наприклад, обстрілу центру Сум на Вербну неділю — у комфорті Білого дому.
Друга причина — відраза. До України, до Зеленського, до українців.
Адже в України, як сказав один високопосадовець, “немає козирів”.
І, що ще гірше — вона сама винна, бо ж дозволила себе вторгнути. Це країна “лузерів”, які не варті візиту американських “великих” лідерів.
Та й чого вони можуть навчитися в Україні? Венс, схоже, вважає, що вже все знає про неї, саме тому, що ніколи там не був. А Трамп — це ж геній, він за визначенням знає все.
І, звісно, обидва ненавидять Зеленського. Начебто через “справу Хантера Байдена”, а можливо, просто тому, що він надто впевнений у собі, дозволяє собі розповідати їм про Україну і не приховує презирства до тих, хто не розуміє, що робить путін.
Та й хто він такий — колишній комік, “диктатор”, що намагається здобути легітимність, показуючи Трампу й Вансу мертвих дітей і розбомблені лікарні?
І третя причина — це неспокій.
Обидва досить добре знають християнство, щоб розуміти, що Десять заповідей — не просто побажання, а моральні настанови. І одна з них — “Не убий”.
Хоча їхнє сумління майже атрофоване, воно ще живе настільки, щоб розуміти: співпраця з воєнним злочинцем і геноцидником — це, фактично, підтримка його масових убивств.
Нехай українці вмирають за тисячі кілометрів — важливо, щоб їхні імена залишались просто статистикою в ранкових зведеннях.
Бо побачити зруйновані тіла, відірвані кінцівки й закривавлені обличчя — це вже зовсім інше.
Це не допоможе зробити Америку знову великою. Краще залишатися якнайдалі й виголошувати “співчуття” з безпечної відстані.
Свій моральний цинізм Венс показав 15 квітня, коли сказав:
«Я намагаюся стратегічно усвідомити: якщо хочеш завершити конфлікт, потрібно зрозуміти, як бачать свої стратегічні цілі і росіяни, і українці… Це не означає моральної підтримки росії чи її повномасштабного вторгнення, але треба зрозуміти їхні червоні лінії — так само, як треба зрозуміти, чого хоче Україна».
Уявлення, що стратегічні цілі росії й України однаково легітимні — абсурд. росія хоче знищити Україну.
Україна — вижити.
Віткофф цього не розуміє.
А Венс?
Його заява і хуліганська поведінка 28 лютого свідчать, що він і далі хоче вірити: Україна “сама почала” війну і тому заслужила на все, що отримала.
Зрештою, все зводиться до трьох причин: комфорт, огиду і неспокій.
Трамп і Венс обирають затишок, зневажають Україну і, можливо, все ж відчувають провину за злочини, які підтримують.
Не чекайте їх у Києві. Зате в Москві — цілком можливо.
