Попри гучні заяви про «незалежність» та «відокремлення» від Московського патріархату, Українська православна церква (так звана УПЦ) залишається частиною “Русского мира”. Жодного реального розриву з РПЦ не відбулося. Її керівник Онуфрій і далі поминається в російських церковних календарях як «митрополит Київський», а патріарх РПЦ Кіріл Гундяєв — мовчазно, але стабільно — вважається її главою.
УПЦ (МП) не визнала очевидного — що Путін і Кирило, його “духовний соратник”, розв’язали війну, яка знищує наш народ і святині.
Натомість ми бачимо інше:
- священники УПЦ (МП), які благословляють окупантів;
- храми, в яких не моляться за ЗСУ, а натомість звучать прокляття «на розкол»;
- відмову перейти до Помісної Православної Церкви України навіть після Бучі, Ізюма й Маріуполя.
Це не просто слабкість чи інертність — це свідома позиція. Вони не хочуть бути з українським народом. Їм ближчий Кирило, ніж Євангеліє.
Сьогодні вже недостатньо «не підтримувати Москву». Сьогодні треба бути з Україною — серцем, словом і дією. Якщо хтось не здатен зробити цей вибір — це теж вибір, але він не про правду і не про Христа.
Нагадаємо, раніше патріарх РПЦ Кирило вкотре заявив, що УПЦ (МП) залишається в юрисдикції Москви, а «розділення» не є канонічним. УПЦ (МП) не відповіла жодним чином, вкотре демонструючи свою залежність.
Олександр Турчинов
