Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Руслан Щербаков
У Крупецькій громаді на Славутчині повідомили, що 13 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Гуєво Суджанського району Курської області (рф) загинув солдат Щербаков Руслан Миколайович.
Народився Руслан 2 березня 1990 року в селі Лисиче.
У громаді попрощаються з захисником 24 квітня 2025 року. Вічна пам’ять Герою.
Дмитро Левчук
У Хмельницькому віддали останню шану загиблому воїну Дмитру Левчуку.
Захисник народився 14 травня 1985 року на Донеччині. Після проходження строкової служби працював шахтарем. У 2014-му році, з початком бойових дій на Сході України, він долучився до захисту держави та періодично виконував бойові завдання у зоні АТО/ООС.
Після повномасштабного вторгнення Дмитро разом із родиною переїхав до Хмельницького. Тут його знову призвали до лав Збройних сил України.
«Він був дуже доброю людиною, піклувався про всю нашу сім’ю. Після смерті батька саме Діма, як найстарший, про нас піклувався», – згадує сестра загиблого Героя.
Захисник служив у складі 109-ї окремої бригади територіальної оборони. За словами рідних, неодноразово був поранений, але щоразу повертався на фронт.
«Ми хотіли, щоб він вже не йшов на війну, але він казав, що буде повертатися. Понад усе він переживав за те, що гине дуже багато дітей», – розповідає сестра Дмитра.
Герой загинув 14 квітня 2025 року. Вічний спочинок захисник знайшов на Алеї слави у Раковому…
Валерій Давидун
На Красилівщину «на щиті» повернувся солдат Валерій Давидун, 1999 року народження, житель села Волиця, який загинув 30 серпня 2024 року, виконуючи бойове завдання у Курській області.
Як повідомляють у Красилівській міській раді, тривалий час Валерій вважався безвісти зниклим, та не згасала надія, що він живий… Але нещодавно підтвердилось найстрашніше, Валерій загинув на Курському напрямку. Він до останнього подиху був вірний присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок. Йому назавжди 25…
«За мирного життя Валерій Давидун був звичайним добрим і працьовитим хлопцем, навчався у Волицькій школі, згодом – у Хмельницькому професійно-технічному училищі, здобув професію слюсаря-електромонтажника. В 2018 році пройшов службу в Збройних силах України. З початку Великої війни з березня 2022 року перебував на службі в одному з підрозділів Старокостянтинівської протиповітряної оборони. З липня минулого року брав участь у бойових діях на Донецькому та Сумському напрямках», – розповідають про Героя у міській раді.
Поховали воїна на сільському кладовищі села Волиця.
Олександр Венгериць
Нетішин прощався з мужнім захисником, Героєм Олександром Венгерцем, сержантом, командиром бойової машини – командиром механізованого відділення механізованого батальйону.
Як повідомляють у виконавчому комітеті Нетішинської міської ради, майже півтора року захисник вважався безвісти зниклим. Попри це жевріла надія, що живий. Але, на превеликий жаль, ця надія змінилась на гіркий біль втрати.
Після закінчення школи Олександр здобув професію автослюсаря в Острозькому професійному училищі. Після строкової служби в армії працював охоронцем у Державній службі охорони, а потім (до 2020 року) – у Нетішинському відділку поліції, помічником чергового ізолятора тимчасового тримання. У липні 2023 Олександр став на захист України.
«Загинув Олександр Венгериць 29 жовтня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області. Йому було лише 39 років», – повідомляють у міській раді.
Микола Гудзенко
Додому в Ізяслав навіки повернувся 39-річний солдат-гранатометник Микола Гудзенко.
Як повідомляють в Ізяславській міській раді, понад рік рідні жили між небом і землею, між надією та страхом… Микола вважався безвісти зниклим. І хоч серце стискалося від тривоги, у душі жевріла надія, що живий, що повернеться… Але, на жаль, дива не сталося. Страшну правду було встановлено: 21 січня 2024 року, під час запеклого бою на Донеччині, внаслідок удару ворожого БПЛА, Микола загинув…
Роман Гринчук
Мешканці Шепетівки попрощалися із Героєм Романом Гринчуком. Він загинув 12 квітня під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку. Про це повідомили у Шепетівській міській раді.
Роман Гринчук народився 3 жовтня 1997 року у Шепетівці. Після закінчення школи він вступив до Нетішинського професійно-технічного училища. Там здобув професію слюсаря з ремонту транспортних засобів. Працював за спеціальністю.
Близькі та друзі пам’ятають Романа як щиру і добру людину, яка завжди готова прийти на допомогу. Змалку він захоплювався автомобілями й мотоциклами. А ще мріяв про подорожі.
На заваді задуманому стало повномасштабне російське вторгнення. Роман став на захист країни у листопаді 2022 року. Спочатку був на Харківському напрямку, згодом у Костянтинівці, а з нового року – в Торецьку.
Побратими згадують: «Завжди допитливий, відважний і ще роботящий. Слюсар – це його покликання, і на війні продовжував ремонтувати стару техніку, бо йому це подобалось. Любив готувати за новими рецептами, завжди вигадував якусь цікаву та смачну страву».
Влітку 2023 року Роман Гринчук отримав на фронті поранення. А коли поправився, знову поїхав до побратимів. Через рік у жовтні приїхав у відпустку, під час якої освідчився своїй коханій. Разом вони вже планували спільні подружні плани. Та війна їх обірвала… Герою назавжди залишилося 27…
Василь Косих
На Ізяславщину назавжди повернувся солдат Василь Косих. Мешканець села Мала Радогощ Плужненської громади загинув 13 квітня 2025 року внаслідок штурмових дій супротивника на Донеччині. Вічний спокій він здобув у рідному селі у віці 27 років…
Ярослав Броварний
У Красилові попрощалися з солдатом Ярославом Броварним, який загинув 2 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Максимільянівка Покровського району Донецької області. Ярослав Броварний народився у працьовитій родині в селі Лагодинці, закінчив Лагодинецьку школу, згодом Хмельницький професійний технікум, здобув професію кухаря-кондитера. Хоча за спеціальністю йому не довелось попрацювати, не боявся ніякої роботи. Одружився, жив, працював і мріяв разом з дружиною про щасливе майбутнє маленького синочка Тимура. Але Велика війна зруйнувала всі мрії та плани…
У червні 2023 року Ярослав Броварний був мобілізований до Збройних сил України, виконував бойові завдання різної складності, завжди був відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконував військовий обов’язок. Йому назавжди 31 рік…
Микола Токар
У селі Слобідка-Кальнянська Деражнянської громади попрощалися з Миколою Токарем, який загинув 5 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Соснівка Шосткинського району Сумської області. «Живим коридором, на колінах, з державними прапорами у руках зустріли люди траурний кортеж з тілом Героя, який боровся за незалежність України», – повідомили в Деражнянській міській раді.
Миколі Токару назавжди 56 років…
Андрій Слищенко
Летичівщина у скорботі проводжала загиблого захисника – 25-річного матроса берегової охорони ЗСУ Андрія Слищенка.
Захищаючи Україну, Андрій загинув 8 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині.
«У квітні 2022-го Андрій Слищенко пішов захищати нашу державу від ворога. Військові обов’язки виконував відмінно, здобув шану та авторитет серед бойових побратимів. Був справжнім патріотом та вірним народу України», – розповідають про Героя у громаді.
У Андрія залишилися сестра, батько та бабуся – переселенці з Донеччини, які оселилися у селі Горбасів Летичівської громади.
Богдан Марчук
Ганнопільська громада повідомила про трагічну загибель захисника України — 21-річного Богдана Марчука, жителя села Понора. З жовтня 2024 року воїн вважався безвісти зниклим. Після тривалого очікування стало відомо, що життя юного Героя обірвалося 25 жовтня 2024 року поблизу населеного пункту Обуховка Курської області, під час виконання бойового завдання.
Богдан народився 18 січня 2003 року. Після школи навчався у Славутському професійному ліцеї, здобув спеціальність зварювальника. У листопаді 2021 року хлопець підписав контракт і вступив до лав Збройних сил України, проходив службу в 130-му окремому розвідувальному батальйоні м. Дубно. З перших днів повномасштабного вторгнення Богдан був на фронті.
Після того, як боєць перестав виходити на зв’язок, родина жила між надією і болем. Протягом місяців тривало очікування хоча б якоїсь звістки. Але дива не сталося. Тіло військового не вдалося повернути з поля бою.
«Для родини — це щоденне очікування, тиша, що ріже душу, надія, яка з часом стала болем. Але ми зобов’язані вшанувати пам’ять Богдана — молитвою, мовчанням і вдячністю», — зазначили в громаді.
Ім’я Богдана Марчука буде вписане до Алеї пам’яті «Наші Герої».
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв… Вічна слава і вічна пам’ять…
Сторінку підготувала Світлана Шандебура
