Після школи, хлопець поїхав навчатись в Одесу на оператора нафтогазових установок. Однак не довчившись, змінив спеціальність на адміністратора ресторану.

Спочатку працював офіціантом в рідному місті, згодом шеф-повар запропонувала поїхати з нею до Вінниці, де на той час працювала її рідна сестра.

Після переїзду Павло влаштувався у вінницький ресторан «Казка». Там він і зустрів своє кохання – вінничанку Тетяну.

Вони знайшли спільну мову і розуміли одне одного без слів.

– З чого закрутились наші стосунки. «Казка» – дуже великий об’єкт, з кухні до крайньої точки столів треба було бігти, як от від «Марані» до кінотеатру Коцюбинського. Мусіли передбачувати всі подробиці обслуговування, придумували цілі алгоритми, щоб зайвий раз не намотувати кілометраж й полегшити собі роботу. Крім того, що Таня дуже приваблива, вона ще й дуже кмітлива. Мене це підкорило. Ми допомагали одне одному. В Тані була дитина, тому я намагався виходити на її нічні зміни. В нас була команда. Я точно знаю, як вона хотіла б, щоб я зробив в даний момент і вона так само відчуває мої потреби – розповідає Павло.

Пара довгий час приховувала свої стосунки, бо Таня трохи старша за Павла.

– Але через рік, в 2016-ому, я наважився зробити коханій пропозицію. Це було в новорічну ніч, під бій курантів, в Тані вдома, в присутності її батьків. Звичайно, батьки підозрювали, що у нас стосунки, бо не раз бачили нас разом, однак, здається ні Таня, ні її батьки не очікували такого повороту – згадує Павло. – Дякувати Богу, вона погодилась. Та весілля ми зіграли аж через рік.

Коли «Казка» стала на ремонт, Паша влаштувався на роботу в грузинський ресторан «Марані». Згодом, в «Казці» змінилось керівництво, яке відмовилось брати його назад на роботу. Таня, зайнявши принципову позицію: або Павло повертається в «Казку», або звільняється і вона.

Тоді Павло й запропонував Тетяні прийти на співбесіду в «Марані» й уже згодом вони змогли знову разом заступити на зміну.

– Мені дуже легко працюється з нею, теж саме скаже й вона.

В той же час, нема нічого важчого, як працювати сімейній парі на одній роботі.

– Нам легко в роботі, але наші суперечки, якщо вони трапляються, то в своїй більшості через роботу. Ми 24 години на добу разом й трапляється речі, які дратують чи мене, чи її. Думаю, мене зрозуміють всі, хто працює разом зі своєю дружиною чи зі своїм чоловіком.

Про те, що вони з Танею пара, в «Марані» дізнались лише через кілька місяців.

– Ми ніколи не цілуємось та не обіймаємось на роботі, бо ми тут повинні працювати, а не займатись романтикою – для неї місце поза роботою – ділиться Павло.

В роботі ця пара вже заслужила авторитет, тепер їх поважають колеги та адміністрація закладу, а також клієнти. В планах молодого подружжя ще одне дитятко, яке хоч і змусить маму тимчасово кинути роботу офіціантки, однак стимулюватиме батька ще більше віддаватись улюбленій справі.

– Насправді, робота офіціанта дуже цікава, хоча й важка через чималі фізичні навантаження на ноги. І я ніколи не розумів людей, які соромились того, що працюють офіціантом – говорить Мартинцов. – Мені завжди подобалась ця робота: це постійно нові знайомства, вдячні клієнти, їхня повага. Хоча мушу зізнатись, працювати офіціантом у Вінниці значно важче, чим наприклад, в Одесі. Тут люди завжди хочуть нести до ресторану свій алкоголь і навіть торти. Я спочатку думав, то такий жарт, адже якщо ти хочеш відмітити якесь свято саме в цьому закладі, то потрібно брати всю їжу та напої з кухні та бару і не інакше.

Порівнюючи Вінницю з іншими містами, де він працював, Павло не стримує свій захват. Каже, ніколи раніше не бачив, щоб вночі мили та підмітали вулиці.

– Я оце кілька тижнів тому був в Херсоні, а там на клумбах на купках лежить торішнє листя і, по-ходу, його ніхто не збирається прибирати. Тут все по-іншому, якось душевно та по-домашньому. У Вінниці постійно копошаться комунальники: там дорогу ремонтують, там квіти насаджують, там прибирають…Вінницькими вулицями хочеться гуляти, а з вінничанами хочеться знайомитись. Мені тут дуже подобається. І хоча з моїм досвідом роботи я можу мати робоче місце і в кращих столичних ресторанах, я не залишу Вінницю. Це тепер мій дім, тут моя сім’я і тут народиться мій первісток.