Від редакції. Просимо представників громад надсилати до редакції для публікації розповіді про загиблих Героїв-земляків із фото за адресою gazeta@33kanal.com
Олександр Ващук
Під час виконання бойового завдання загинув 33-річний прикордонник з Хмельниччини.
Трагічна звістка з фронту прийшла у Теофіпольську громаду. 24 травня 2025 року, перебуваючи у відрядженні з метою виконання бойових дій (спеціальних завдань), загинув Олександр Ващук, 16.04.1992 року народження, житель села Лютарівка Теофіпольської громади.
Солдат Олександр Ващук, інспектор прикордонної служби 2 категорії – водій відділення вогневої підтримки прикордонного загону Державної прикордонної служби України, загинув внаслідок ворожого обстрілу.
«Герой служив правдою та волею за нашу Україну, за незалежність, за спокій та майбутнє кожного українця. Важко сприймати смерть наших захисників… Ще важче знайти слова втіхи і підтримки для близьких Героя. Глибокі співчуття рідним Олександра», – йдеться у дописі громади.
Володимир Оборонков
Хмельничанин Володимир Оборонков до повномасштабного вторгнення працював електрозварювальником на комунальному підприємстві «Електротранс», на війні – був водієм, займався евакуацією поранених та полеглих воїнів.
Володимира Оборонкова мобілізували до лав Збройних сил у січні 2023 року. Він боронив країну у складі 33-ї окремої механізованої бригади.
«Дуже багато зробив… 2,5 року їздив на всі “гарячі точки”, де тільки можна. У нього машина завжди була в порядку, завжди була відремонтована. Людина відповідальна, таку знайти – це один шанс на мільйон», - розповів заступник командира самохідного артилерійського дивізіону із позивним «Кір».
Колеги з «Електротрансу» також згадують Володимира як відповідальну людину. Людину, яка була щиро віддана своїй справі. На підприємстві чоловік працював з 2012 року.
«Завдяки його золотим рукам було відновлено 10 тролейбусів — і кожен із них став символом руху, надії, життя. А з 19 січня 2023 року його шлях проліг на фронт — туди, де найкращі сини України стали щитом для нас усіх…» - зазначили в «Електротрансі».
25 квітня 2025 року, під час виконання бойового завдання, Володимир загинув внаслідок ворожої атаки FPV-дроном. Герою навіки залишилось 37 років…
Павло Комада
Хмельничани провели в останню земну дорогу Героя Павла Комаду. Він загинув 6 квітня від влучання російського FPV-дрона.
Павло Комада проживав у Хмельницькому. Після школи хлопець здобув професію кухаря. До повномасштабної війни працював на будівництві. Вже восени 2023 року опановував військовий фах. На обороні країни стояв як навідник протитанкових ракетних комплексів. Був там, де найскладніше: Роботине, Вовчанськ, Курський напрямок.
«Слухняний, добрий, працьовитий, чесний. Музику і тварин дуже любив. Навіть коли вже служив, майже кожне друге фото було із тваринками: коти, собаки, ворон…» - ділиться батько Героя Віктор Комада.
«Ми живемо на одному поверсі. Світлий хлопчик, добрий. Велика гордість за нього. Шкода, що пішов таким молодим, не маючи ні дружини, ні діток. Щирі співчуття батькам…» - зазначила сусідка Героя Галина Дмитрук.
У Павла Комади залишилися батьки та дві сестри. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави у мікрорайоні Ракове. Йому назавжди 32 роки...
Микола Квітка
В останню земну дорогу провели захисника України Миколу Квітку, який загинув 19 травня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Покровськ Донецької області.
Микола Миколайович народився 15 вересня 1970 року в селі Волиця, що на Славутчині. «Із 1991 по 1996 рік навчався у Національному аграрному університеті, здобув фах зооінженера. Мав чуйне серце, наповнене любов'ю до природи, до тварин, до цієї благословенної землі, яку згодом боронитиме — аж до останнього подиху.
Майже тридцять років Микола Миколайович працював у Славуті. Починав пожежником, пізніше - робітником з ремонту меблів у 7-й школі. А з 2000 по 2013 роки — глазурувальником на комбінаті «Будфарфор», - розповіли в Славутській міській раді.
23 січня 2023 року він був мобілізований до лав Збройних сил України. «Служив номером обслуги відділення зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини А4056. Він воював там, де найгарячіше. На передовій, де йдуть запеклі бої. Там, де гинуть найкращі. Там, де немає страху — лише гідність, обов'язок і любов до України. Бо коли Батьківщина в небезпеці, справжній син не вагається — він іде. Як чоловік. Як батько. Як Герой», - йдеться у повідомленні Славутської міськради.
Поховали Героя у селі Волиця Улашанівської громади. Йому навіки 54 роки.
Андрій Гуменюк
Сум і скорбота охопили село Соколівка на Ярмолинеччині - громада прощалася зі своїм земляком, старшим солдатом Андрієм Гуменюком.
Захисник народився 25 жовтня 1992 року у селі Соколівка. До 4 класу навчався у місцевій школі. Далі у зв'язку з переїздом проживав і навчався у Київській області. Після повернення у рідне село в 2010 році був призваний на строкову службу. Повернувшись, працював на АЗС.
У перші дні повномасштабного вторгнення Андрій Гуменюк був призваний до лав Збройних сил України. 21 травня 2025 року перестало битися серце захисника... Йому навіки залишиться 32…
Ігор Дерейчук
У Старокостянтинівській громаді попрощалися із молодшим сержантом Ігорем Дерейчуком.
Вірний військовій присязі, захисник помер 17 травня 2025 року від поранень, отриманих під час виконання бойового завдання.
Вічний спочинок Ігор Дерейчук знайшов на міському кладовищі. Йому навіки залишиться 50…
Олександр Полончук
Славутська міська громада зустріла живим коридором полеглого воїна Олександра Полончука. Він загинув 14 травня під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Іванівка, що на Дніпропетровщині. Про це повідомили у Славутській міській раді.
Олександрові Полончукові було 50. Він народився у Славуті. Тут закінчив школу, а згодом – здобував освіту у Рівненському медучилищі. Працював у службі швидкої допомоги міської лікарні Славути.
У 1993 році чоловік вступив до Київського інституту Сухопутних військ. Там здобув повну вищу освіту за спеціальністю «Транспортні засоби високої прохідності», став інженером-механіком. Відтоді пов'язав своє життя з військовою справою. Офіцерський шлях розпочав як командир танкового взводу військової частини у рідному місті.
Олександр Полончук боронив країну на Сході, у зоні проведення АТО/ООС. Брав участь у бойових діях на території Луганської та Донецької областей з 2016 до 2018 року. У серпні 2018 року році вийшов на пенсію за вислугою років у званні майора. Та сталося повномасштабне російське вторгнення. 6 квітня 2022 року Олександра Васильовича мобілізували до лав ЗСУ. Він ніс службу в частині, що розташована на Сході країни.
«Для родини він був незамінним. Любив понад усе свою донечку Настуню, беріг батьків, підтримував друзів. У ньому було стільки світла, що вистачало на всіх навколо. У вільний час він любив риболовлю, спокій природи, читання добрих книжок. Це була людина великої душі, здатна бачити красу в найпростішому. Ім'я Олександра Полончука навіки вписане в книгу героїв України. Його подвиг — це не лише факт історії, це — пульсуюча пам'ять, яка живе в серцях, яка стане частиною родинної спадщини багатьох поколінь», - зазначили у Славутській міській раді.
Вічний спочинок Герой знайшов на кладовищі у рідному місті…
Максим Капріца
У Хмельницькому провели в останню земну дорогу Героя Максима Капріцу. Донедавна він був похований у могилі невідомого захисника на Дніпропетровщині. Нині – знайшов вічний спочинок на Алеї слави, що у мікрорайоні Ракове.
Максим Капріца навчався у Рідкодубській школі, що у Чорноострівській громаді. Друзі й знайомі згадують, він захоплювався історією. А коли почалася неоголошена війна на Сході, став на захист країни. Згодом підписав контракт і пов'язав своє життя з військовою справою. Був танкістом.
У лютому 2022-го підрозділ Максима Капріци відправили на Донеччину. 1-го березня того ж року воїн загинув під Волновахою.
Мати тричі ховала сина. Перший раз, коли отримала повідомлення про його загибель. Вдруге – у грудні минулого року в колумбарії на Алеї слави. Нещодавно встановили, що Героя поховали в могилі невідомого захисника на Дніпропетровщині.
«Випадково дізналися, що є могила у Краснопіллі, і мама вирішила його перепоховати, щоб приходити на могилу до сина», - каже односельчанка Ніна Бойчук.
Нині останній спочинок Максим Капріца знайшов близько до рідного дому.
Герою навіки 33 роки. У нього залишилися мати і старший брат...
Руслан Цепінь
Славутчани провели до місця останнього спочинку полеглого захисника Руслана Цепіня.
Як повідомляють у Славутській міській раді, народився Руслан 23 липня 1987 року в Славуті.
“До повномасштабного вторгнення Руслан працював на комунальному підприємстві «Славутське житлово-комунальне об'єднання». На початку серпня 2022 року став до лав Збройних сил України. Службу проходив у 66-й окремій механізованій бригаді на посаді старшого телефоніста», - розповідають про Героя у громаді.
Додають, що Руслан Іванович до останнього був відданий військовій присязі та мужньо виконував свій військовий і громадянський обов'язок – стояв на захисті своєї країни. Та 16 серпня 2022 року, під час виконання бойового завдання поблизу Костянтинівки Покровського району Донецької області, життя Героя обірвалося…
«Майже три роки захисника вважали зниклим безвісти. Рідні до останнього вірили в те, що він живий, але страшна звістка, на жаль, підтвердилася. У захисника залишилися дружина, з якою вони спільно виховували п'ятьох дітей, та мама.
«За життя у Руслана було не одне захоплення. Але найбільше йому подобалося проводити час за вишиванням бісером та приготуванням різноманітних страв. Як згадує дружина, Руслан дуже багато вишив іменних ікон. Як обереги, встиг залишити такі ж своїм дітям…» - кажуть у громаді.
Таким він був при житті, таким він залишиться у пам'яті всіх, хто його знав…
Олексій Шутяк
На Чемеровеччині в селі Летава попрощалися із загиблим на війні Олексієм Шутяком.
Як повідомляють у Чемеровецькій селищній раді, Олексій народився 27 травня 1974 року в селі Летава. У Кам'янець-Подільському професійно-технічному училищі здобув фах електрика. У рідному селі працював електриком у СВК «Летава», а з 2021 року - черговим електромонтером із обслуговування сонячних електростанцій у селі Зарічанка.
У грудні 2024 року Олексія Шутяка мобілізували до лав Збройних сил України.
«Свій військовий обов'язок перед державою та українським народом Олексій Анатолійович виконував самовіддано, достойно, із гідністю. 14 травня 2025 року, під час бойового завдання із захисту незалежності та територіальної цілісності України, Олексій Шутяк загинув поблизу Новоолександрівки Донецької області. Йому назавжди 50...» - кажуть у громаді.
Валентин Мосур
Після семи місяців у статусі безвісти зниклого додому «на щиті» повернувся мужній син України Валентин Мосур. Прощалися з Героєм у рідному селі Доброгорща Гвардійської громади, що в Хмельницькому районі.
В останню земну дорогу воїна провели рідні, друзі, мешканці громади. Поховали Валентина у рідному селі.
«Усі, хто знав Валентина, цінували його за щирість, доброту та готовність завжди прийти на допомогу. Він безмежно любив своїх рідних, підтримував, піклувався про них. Важко знайти слова, які б змогли зменшити біль, що переживають рідні, близькі та друзі загиблого…» - висловлюють слова співчуття рідним у громаді.
Олексій Петров
Олексій Петров народився 30 листопада 1978 року. Він родом із Донецька, однак понад 20 років проживав у Хмельницькому. У цивільному житті працював автослюсарем.
«У нього були золоті руки, до нього багато людей зверталися. Потім машини робив на ЗСУ», - розповіла знайома захисника Ганна Шиндера.
У листопаді 2023 року захисника мобілізували до лав Збройних сил України. Воїн служив у 128-й окремій гірськоштурмовій бригаді. Боронив країну в Запоріжжі, згодом на Донеччині.
«26 жовтня 2024 року прийшло повідомлення сестрі, що він зник безвісти. Весь цей час всі вірили що він живий, можливо, у полоні», - додала Ганна Шиндера.
На жаль, дива не сталося, нещодавно родина отримала підтвердження ДНК-експертизи, що Олексій Петров загинув 26 жовтня 2024 року. Вічний спочинок Герой знайшов на Алеї слави у Раковому. Йому навіки залишиться 45…
Олег Ніколаєв
Олег Ніколаєв народився 16 березня 1975 року в селі Колибань Хмельницького району. У цивільному житті працював на цукровому заводі.
Близько року тому захисник добровольцем доєднався до лав Збройних сил України. Служив у лавах 24-ї окремої механізованої бригади імені Короля Данила. Загинув Герой 16 травня 2025 року на Донеччині.
«Чудова людина, друг, мій однокласник. Рік назад він пішов на війну добровольцем, бо так вважав за потрібне. Був роботящим, працював на заводах. Мав сім'ю, дітей у нього не було», - розповів однокласник захисника Вадим Лукащук.
Вічний спочинок Олег Ніколаєв знайшов на кладовищі у рідному селі Колибань. Йому навіки залишиться 50..
Артем Іванов
«На щиті» додому повернувся захисник Артем Іванов з Новодунаєвецької громади.
Як повідомляють у селищній раді, з 22 листопада 2023 року Артем вважався зниклим безвісти, і ось назавжди повернувся у рідне село Морозів.
«Останній раз побував у домівці… Останній раз його тіло понесли вулицями, на яких пройшли його дитячі та юнацькі роки. Сміливий, мужній, хоробрий та сильний воїн… Молодий… Лише 27…» - кажуть про Героя у громаді та висловлюють щирі співчуття рідним та близьким загиблого воїна.
Олександр Микитюк
У Старокостянтинівській громаді відбулася церемонія прощання із захисником України, жителем села Губин Староостропільської громади, старшим солдатом Олександром Микитюком.
Як повідомляють у Старокостянтинівській міській раді, вірний військовій присязі, Олександр загинув 14 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Шахове Покровського району Донецької області.
Поховали Олександра Микитюка на міському кладовищі в Старокостянтинові.
Богдан Слободян
З Героєм-захисником попрощалася Ямпільська громада на Білогірщині. У день прощання Богдану Слободяну з села Воробіївка мало б виповнитися 35…
«Богдан відзначав би свій 35-й день народження, але, на превеликий жаль, ми проводжаємо його в останню дорогу, оплакуючи цю передчасну та болючу загибель Героя. Життя військового обірвалося 5 травня 2025 року на позиціях поблизу населеного пункту Шевченко Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання. Він загинув як справжній воїн, до останнього зберігаючи вірність присязі», - розповідають про Героя у селищній раді.
Провести земляка в останню земну дорогу прийшли мешканці громади, знайомі, рідні, близькі, побратими…
Олександр Войталюк
«На щиті» до рідного села Калинівка Сатанівської громади на Городоччині повернувся мужній син України Олександр Войталюк.
Олександр Войталюк народився 16 листопада 1973 року. З перших днів повномасштабного вторгнення став до лав Збройних сил України. Загинув Олександр Войталюк 3 квітня 2023 року в Донецькій області. Донедавна воїн вважався зниклим безвісти, а тепер повернувся додому назавжди…
Олександру Войталюку навіки 50 років...
Олександр Цуганич
Ярмолинецька громада віддала останню шану захиснику - 44-річному Олександру Цуганичу.
Як повідомляють у Ярмолинецькій селищній раді, Олександр народився 24 жовтня 1980 року в Празі. Його дитинство та юність пройшли на станції Ярмолинці, де він у 1997 році закінчив Новосільську загальноосвітню середню школу. Ріс чуйним та щирим хлопцем. З 2016 року Олександр служив у місцевій військовій частині. Він гідно продовжив справу свого батька, який також був військовим, і присвятив своє життя служінню Україні.
«У родинному колі Олександр був уважним сином, який завжди підтримував батьків, поважав їхню працю й досвід. Він залишався турботливим братом — завжди допомагав сестрі, цікавився життям племінника, був опорою для всієї родини та люблячим батьком своєму синочку. Побратими Олександра знали його як надійного товариша», - розповідають про Героя у громаді.
У квітні 2025 року він був переведений до 128-ї окремої гірськоштурмової Закарпатської бригади, де ніс службу на передовій.
9 травня 2025 року поблизу населеного пункту Степове Запорізької області, внаслідок удару ворожого FPV-дрону Олександр загинув. До останнього подиху він залишався вірним військовій присязі, мужньо виконував військовий обов'язок у бою за Україну, її свободу та незалежність.
Місцем вічного спочинку Олександра Цуганича стало кладовище у селі Нове Село.
Висловлюємо щирі співчуття рідним загиблих героїв… Вічна слава і вічна пам’ять…
Сторінку підготувала Світлана Шандебура
