Какаяразніца?

Колись я прожила в Індії півтора місяці, бувала у помешканнях індійців, щодня мене оточували тисячі місцевих жителів. Ніколи я не чула між ними англійської попри те, що Індія була колонією Великої Британії. У Делі в готелі я не раз зверталася до адміністратора з тими чи іншими питаннями, і що цікаво- вони не “розуміли” англійської. У столиці! В готелі!

Моя англійська тоді була на нормальному рівні, і можна було зрозуміти :”У нас у номері криси” та “Принесіть, будь ласка” гарячої води”. Вони, очевидно, як французи: або французькою або як хочеш (розповідають люди, що подорожували по Франції). І по фіг, що ти є іноземцем.

В Україні, кажу про Вінницю, навкруги одна російська. Вранці прокидаюся і чую у відчинене вікно касапську музику з телефону сусіда, та ще й примітивну, сусід молодий, як мої діти. Мушу зачиняти вікно, щоб не піддавити вуха тортурам. Його батько слухає путініста розембаума (ностальгія по юності?). І це в сім’ї, де обидва зяті добровольці.

Другий сусід новий, через стіну- касапськомовний. Дружина розмовляє українською, дочка, мама (родом з Херсонщини) – теж. У переважній більшості випадків зі мною переходять на українську, правда.

Бачу вчора у центрі міста купу розмальованих під вампірів та вампирих підлітків – в усіх з вуст касапська. До переміщення людей з Харківщини та інших регіонів якось молодіжних течій на шталт готів (вампірів та вампирих) не помічалося ніде.

Ніхто мені не зможе довести, що какаяразніца – невинний світогляд, ліш би чєлавєк бил харошим.

І це кажу я, 100% какаяразніца до початку війни (до 2014 р, звісно).

Оксана Репінська,
вінничанка