За офіційною статистикою найбільше парафій УПЦ МП на окупованій Донеччині. Взагалі на ТОТ всі парафії Української Православної Церкви автоматично стають церквами рпц.

Цікаво у зв’язку із цим, що така ситуація не лише на окупованих територіях. Виявляється, що і в тилу є області, де переважна більшість православних парафій правдами і неправдами, хитрощами та підступом намагаються публічно зберегти відданість московському патріарху кірілу навіть після 20 червня. Серед таких областей на чільному місці — Вінниччина.

У області, до речі, досі є ціла громада, де всі батюшки зберігають свою приналежність до московської церкви. Це Піщанська громада, котра межує з невизнаним Придністров’ям. Чому ж не приєднуються віряни до ПЦУ? «Батюшка сказав, що не треба нікуди переходити», — кажуть парафіяни.

Дивно, що одна людина вирішує за всю парафію. А ще страшніше, що 25-30 щотижня завезених на Вінниччину захисників «на щиті», серед яких і хлопці з громади, не впливають на рішення священника. Хоча він добре знає, що саме московський патріарх благословив окупаційну армію на несправедливу війну проти України.

І так само добре знають промосковські батюшки про цинічні щодобові ракетні та дронові атаки агресора по Києву, Дніпру, Одесі, Сумах, Харкову. Знають про сотні мирних православних вірян, дітей та жінок, які гинуть у цих пекельних обстрілах. І про розбомблені школи, лікарні, житлові будинки, заводи та фабрики, знищені електростанції і навіть православні храми… Знають про все.

Але вигадують для довірливих парафіян міфи про неканонічність ПЦ, виправдовують агресію і поминають у молитвах кіріла. А паства мовчки спостерігає, як батюшки на чолі з обласканим москвою Онуфрієм чекають кривавих «канонічних» визволителів.

Адже УПЦ МП — та найкозирніша карта для божевільних кремлівських дідуганів, які годуються смертями і через війни намагаються утриматись при владі. І їхні мантри типу «там, де ступила нога російського солдата», «визволяємо російськомовних» і «за нашу православную вєру» уже приспали почуття реальності навіть у президента США Трампа. Не кажучи про глобальний Південь та кількох посіпак у Європі.

На жаль, на четвертому році війни все рідше почали говорити про цивілізаційний вибір. Впевнений, що про нього не розповідають своїм парафіянам священники УПЦ МП. Тому спробую про нього нагадати на конкретному прикладі.

Двоє людей, про яких піде мова, практично ровесники. Один — цифровий геній Білл Гейтс. Другий теж широко відома особистість, російський диктатор, воєнний злочинець володимир путін. Якраз під ним ходить московський патріарх.

І справа не в тому, що один із них американець, а інший росіянин. Білл Гейтс — мільярдер. Він не приховує своїх статків, бо зароблені вони власним розумом і наполегливістю. Його багатство оцінюють у 200 мільярдів доларів.

І майже всі ці кошти розробник популярних операційних систем вирішив віддати на благодійність. Він хоче, щоб його кошти врятували десятки мільйонів життів.

Це рішення Гейтс ухвалив нелегко. Каже, що його надихнула цитата з книжки Ендрю Карнегі «Євангеліє Братства». Там автор пише, що людина, яка вмирає такою багатою, помирає з ганьбою.

«Зрештою, я залишу трохи дітям, собі на гамбургери. Але слідкуватиму, щоб мої кошти були витрачені на допомогу людям», — сказав журналістам Білл, якому восени буде 70 років.

На відміну від нього 72-річний директор кремля щодня витрачає на війну з Україною в середньому один мільярд доларів. Зверніть увагу, не власних грошей, а коштів, зароблених усією мокшанською імперією. До речі, путін, який на своєму комп’ютері користується операційною системою Білла Гейтса, нічого доброго для людства не зробив. І, як бачимо, не збирається робити. Навпаки, за ці величезні бюджетні мільярди він лише тиражує мільйони смертей, каліцтв, страшне горе і руїни.

І робить це для того, щоб зберегти особисті мільярди доларів, котрих неофіційно має значно більше за Гейтса. За гроші, які росія вже витратила на загарбницьку війну проти України, можна було б із депресивної глибинної мокші зробити Арабські Емірати. З якісними дорогами, мостами, новими будинками, найкращими в світі лікарнями. Натомість за ці гроші щодня убивають та калічать і своїх, і «братів-єдиновірців».

Дві самодостатні людини зробили свій вибір. І, в першу чергу, через цивілізаційний шлях країн, де вони народилися і виховувались. Один — продукт демократичного світу, інший — тоталітарного.

В українській мові антонімом до слова цивілізований називають слово «дикий». Якщо перевести ці поняття на тему релігії, то, виходить, що цивілізовано — це по-божому. А по-дикунськи — це від лукавого. Хіба можна вважати цивілізованим знущання над полоненими українськими солдатами? Хіба це по-божому вирізати на тілі важкопораненого бійця ЗСУ Андрія напис: «Слава Росії»? Це ж такі самі пекельні муки, яких зазнав Ісус. А скількох ще важкопоранених наших воїнів замордували мокшанські «єдіновєрци»? Скількох жінок згвалтували, скільки убили безневинних дітей?

Я чув від однієї поважної вінничанки, що російські віряни не відповідають за вчинки путіна. Але народ, який вже майже три десятиліття обирає собі лідером агресивного дикуна, не може вважатися цивілізованим. Власне, це щодня нам демонструють російські військові — від рядового до генерала.

Переконаний, що в Піщанській громаді люди бачили нацистів та фашистів хіба що по телевізору. І знають, що їх і близько немає в Україні. Навіть не сумніваюся в тому, що українські православні віруючі мали б значно більший авторитет серед цивілізованих європейських християнських церков, якби об’єдналися навколо єдиної Православної Церкви України. Адже вона сповідує цивілізованість, а не дикунство.

Зрештою, кожному потрібно нарешті визначитись: чи він цивілізована людина, чи опосередковано належить до світу агресивних дикунів.

Анатолій ЖУЧИНСЬКИЙ