Вже тоді я знала, що беру його у командира, який увійшов у історію. Це під його керівництвом стоїть наш легендарний Старокостянтинів, на який ворог нещадно посилає більшість ракет і «шахедів».

Євгену Булацику, полковнику 7-ї бригади тактичної авіації імені Петра Франка Повітряних сил ЗСУ, присвоїли звання «Герой України».

Євген Булацик — льотчик першого класу, військовослужбовець, учасник російсько-української війни. За успішні виконання завдання у бойових умовах, проявлені витримку та героїзм має низку нагород. Він — повний кавалер ордена Богдана Хмельницького й ордена «За мужність». Тепер уже і Герой України.

«Під його керівництвом бригада є потужною ударною силою, що ефективно стримує ворога в небі й підтримує війська на землі. Він передає досвід молодим пілотам і тримає підрозділ у бойовій готовності навіть у складних умовах війни».

Чому така небезпечна для ворога 7-ма бригада Повітряних сил ЗСУ та її комбриг? Ексклюзивне інтерв’ю для «33-го»

«Знакомьтесь, проблема всех проблем, Евгений Булацик: сильный матёрый злой враг». Так пишуть про нього російські телеграм-канали…

А армія рф щоденно посилає «Шахеди», періодично підсилюючи «Кинджалами» та «Калібрами», іншими смертоносними ракетами, на Старкон. Євген Булацик — ще і начальник гарнізону цього міста.

– Чому такий небезпечний для ворога військовий гарнізон у Старконі і 7-ма бригада тактичної авіації та їхній командир?

— У 7-й бригаді — літаки-бомбардувальники. Вони і в перші дні війни були найнебезпечнішими для ворога, який гатив як міг по військовому аеродрому в ніч і перші дні війни. Рашисти були переконані, що там знищили всі літаки. Але ворог попався на обманки — літаки, які не підлягали ремонту. А бомбардувальників, як запевняє комбриг, у бригади стало ще більше, ніж до війни.

— Скажіть, десантний корабель «Новочеркаськ», пошкоджений у Феодосії, ВДК «Саратов», космічний центр, штаби рашистів у тилу, в Криму, інші кораблі та підводний човен — вашої бригади справа?

— Звичайно. Але це спільна робота всіх Сил оборони. Це досить обширні операції.

— Ваш підрозділ відсилав пілотів за кордон до союзників навчатись управляти F-16, іншими літаками. Ходять розмови, що ці літаки вже розмістили тут, у вас?

— Щодо літаків це неправда. Ми використовуємо бомбардувальники, а це інший тип літаків. Зараз ми як ударна авіація виконуємо завдання тут, в Україні, по стримуванню ворога на землі.

Скажу так: нам не варто гадати, розмірковувати про переваги, які кращі чи гірші літаки. Наші льотчики освоїли Су-24, Міг-29, які є досить складними машинами. Тому ми готові освоїти і літати на всіх літаках, які дадуть. Лише було б оснащення. Насамперед озброєння. Нам це допоможе здобути перевагу у небі над нашою територією, збивати всяку «гадость», що пускає ворог, і відігнати ворога за кордони російської федерації.

— Скажіть, а який вік ваших пілотів?

— Різний. Є тогорічні випускники Харківського авіаційного вузу. Є пілоти, яким 62. Працюємо злагоджено. Передаємо досвід молодим.

— Скільки потрібно персоналу, щоб обслуговувати такий літак — бомбардувальник СУ-24М?

— Дуже багато. Якщо взяти всі підрозділи, то це більше 100 військовослужбовців. А коли літак готують до вильоту на завдання, то задіяні 200-300 людей.

— Знаю, що ви здійснили тисячі годин нальоту. А зараз ви літаючий пілот — командир? Коли був крайній ваш виліт?

— Так, я вилітаю, як і інші пілоти, на бойові завдання.

— А ваші дружини знають, коли ви летите на завдання?

— Краще б не знали. Зрозуміло, що вони про це рано чи пізно дізнаються. Але краще вже потім. Ви ж розумієте, яке це хвилювання.

— А як часто вилітають ваші пілоти на завдання?

— Як прийде наказ. Ми завжди готові — 24 на 7. І вдень і вночі. Бувало вилітали екіпажі 4 рази на добу.

— А ось щодо намальованих жовтих тризубів на літаках і ще — особливих малюнків, як у мультиках, які на них можна побачити… Що вони означають? Ви ж льотчики-бомбардувальники. Літаків наче не збиваєте?

— Кожен намальований тризуб — це 10 виконаних завдань. Отож, скільки їх є — стільки і вильотів й виконаних завдань на цьому літакові.

— Чи можете ви назвати героїв вашого підрозділу?

— У нас тут усі герої. Без перебільшення. Ось спробуйте сісти з родиною у машину, яка стояла 25 років і ви не знаєте її стану, завантажте та поїдьте у якусь далеку подорож. Наприклад, у відпустку. А тут пілоти ще на таких літаках злітають у повітря і виконують надважливі завдання з бомбами чи ракетами на борту.

І ми пам’ятаємо та підтримуємо сім’ї кожного нашого побратима-Героя, хто відлетів у Вічне небо. Їхні імена навічно будуть викарбувані в книзі пам’яті та слави нашого полку.

Вони віддали своє життя за Україну і кожного з нас.

— Які найпам’ятніші миті?

— Чимало. Пригадую, як у перші дні війни до КПП прийшла і покликала мене старша жінка, місцева жителька. Принесла для потреб гарнізону 83000 грн. Сказала, що це вона збирала на смерть. Але тепер хоче допомогти чим може здолати ворога…. Такі вчинки дуже надихають і мотивують.

— Що для вас під час служби найприємніше?

— Коли вилітає на завдання екіпаж, а потім, успішно виконавши його, повертається і пілот особисто доповідає: «Завдання виконано». Ось тоді наступає джек-пот…

— Було б дивно, якби за вами та вашими підлеглими не полював ворог, його ДРГ, агентура ГРУ. Виявляли такі випадки? Рашисти вимагають у відгуках послати за вами цілу ліквідаційну групу. У розшук рф вас оголосили.

— Нехай пишуть і оголошують. Я на хворих не звертаю уваги. Ні, мене ніхто і ніколи не намагався завербувати. А якщо колег — думаю, вони повідомлять, якщо таке станеться. З мого оточення пілотів, яких знав, ніхто не перейшов на бік ворога. Щоправда, якийсь один Макс вихваляється у російських пабліках, що знає мене, бо мій однокурсник. Але я такого не знаю і знати не хочу. Кілька знайомих пілотів у 2014-му залишились у Криму. Подальша їхня доля мені не відома.

— Ви виходите після служби у місто? Як реагуєте на те, що поряд існує зовсім інше життя — із барами, ресторанами, музикою, надто безпечними людьми, веселими компаніями?

— Якщо чесно, то я не бачу цього усього. Бо коли ще місто спить, о 6-7-й ранку вже на роботі. І повертаюсь десь о 23-й. І без вихідних. А буває, що і 24 години проводжу на службі.

— А ви підтримуєте думку, що після війни в депутати, до влади будь-яких рівнів не допускати тих, хто не служив, був ухилянтом чи втік за кордон? Як у Ізраїлі?

— Так, однозначно. І від сіл до міст і столиці. Хочеться вірити, що пам’ять народу України після закінчення війни не буде короткою. І країна не забуде внесок кожного із нас і проконтролює, хто що робив під час цієї війни і де був.

— Ось ви тут захищаєте нас, ризикуючи щоденно життям, хлопці там, в окопах, «на нульовці», в морози і дощі дивляться в очі смерті, а в країні що не день — то шок від корупційних скандалів, мародерств на мільярди, арештовують високопосадовців. Споглядаючи це, не обговорюєте із колегами, наприклад, створення нової партії із демобілізованих військових після війни?

— Краще б суспільству очистити країну без втручання військових. Бо вони лад, може, і наведуть, але воїн, що просидів на «нульовці», довго з корупціонером, який крав у нього одежу, сухпайок і зброю, розбиратись не буде. І це може бути військова диктатура.

Без демократії. Тому у суспільства і чиновників є час зараз очистити свої ряди. Бо корупція — це така ж зрада України.

Тетяна Редько,
Заслужений журналіст України