Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олександром Гнатюком.
Воїн долучився до війська восени 2023 року. Був стрільцем. Виконував бойові завдання у лавах 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Боронив Батьківщину від російських загарбників на Сході країни.
Народився Олександр Гнатюк 13 жовтня 1990 року в селі Іванівці Хмільницького району. Після школи закінчив Вінницьке вище професійне училище департаменту поліції охорони. Працював у одній із меблевих компаній.
Загинув поблизу села Новомихайлівка Покровського району Донецької області 23 квітня 2024 року. Воїну навічно залишилося 33 роки.
У Гнівані попрощалися із захисником, колишнім військовослужбовцем Русланом Костюком, серце якого зупинилося 15 серпня 2025 року.
Руслан Дмитрович народився 3 серпня 1973 року у місті Вінниця. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої вступив до училища, де мріяв здобути професію кухаря. Та навчання перервала служба в армії.
У мирному житті Руслан працював на різних роботах. Він був доброю й щирою людиною.
У квітні 2022 року добровільно став на захист Батьківщини й разом із побратимами боровся з ворогом. У листопаді 2024 року за станом здоров’я був звільнений із лав Збройних сил України.
На жаль, 15 серпня 2025 року він помер, залишивши по собі світлу пам’ять.
У нього залишилися мати, донька, син, онучка та рідні і близькі люди
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віталієм Кірганом.
Молодший сержант 21-ї окремої механізованої бригади Віталій Кірган, позивний «Веселий кіт», воював на території Курської та Сумської областей. За мужність був нагороджений «Золотим хрестом» Головнокомандувача ЗСУ, бойовим стягом загону «Одін» і наручним годинником командування частини.
Народився 21 листопада 1988 року, закінчив ВПУ №7, працював будівельником-монолітником, зокрема на спорудженні другої за висотою в Європі ГЕС. У війську побратими знали його як турботливого, сміливого та відданого воїна, який рятував поранених і підтримував товаришів.
Загинув 7 серпня на Сумщині у віці 36 років.
Живим коридором Немирівська громада зустріла українського воїна, жителя с. Криківці – Столяренка Івана Анатолійовича, 08.12.1988 року народження, який захищав Батьківщину.
Захисник загинув 07.08.2025 року.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Сергієм Присяжнюком.
Вінничанин Сергій Присяжнюк з початку повномасштабного вторгнення добровільно став до лав ЗСУ. Служив у 23-му інженерно-позиційному полку, згодом — у 141-й окремій механізованій бригаді стрільцем-санітаром. Боронив Україну на Східному напрямку.
Народився 15 січня 1988 року. Закінчив школу №27, здобув освіту у Вінницькому коледжі НУХТ. Працював друкарем. Мріяв після перемоги створити сім’ю і виховувати дітей. Його пам’ятають як воїна, який безкорисливо виконував свій обов’язок і щиро любив Україну.
Загинув 9 серпня на Дніпропетровщині внаслідок ДТП у віці 37 років.
Жителі Погребищенської громади зустріли стрільця-помічника гранатометника 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини, солдата Рошташа Юрія Івановича, 15 вересня 1986 року народження, призваного за мобілізацією 22 лютого 2025 року.
Народився Юрій у селищі міського типу Каланчак Херсонської області. Навчався у Дашівській школі-інтернаті. Працював у м. Вінниці охоронцем. Був призваний до лав Збройних сил України 22 лютого 2025 року.
23 червня 2025 року в ході виконання обов’язків щодо захисту Батьківщини, суверенітету та територіальної цілісності України, поблизу населеного пункту Колодязі Краматорського району Донецької області Юрій Іванович загинув.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олегом Ільченком.
Старший солдат 3-ї окремої бригади зв’язку Олег Ільченко служив із літа 2022 року, виконував бойові завдання на ключових ділянках фронту. Нагороджений відзнакою міністра оборони України «Хрест військ зв’язку та кібербезпеки» і грамотою командування частини. Народився 10 травня 1983 року в Миколаєві, згодом переїхав до Вінниці, де закінчив школу №4. Все життя працював водієм. Разом із дружиною виховував доньку, допомагав матері. Його пам’ятають як безстрашного, професійного воїна та людину, яка вміла підтримати і надихнути побратимів, була відданим чоловіком, батьком і сином.
Загинув 7 серпня поблизу села Мар’їне Сумської області у віці 42 років.
Страшна звістка знову сколихнула Гніванську громаду.
У боях за свободу та незалежність України загинув Порощук Вадим Русланович.
Вадим народився 9 квітня 2000 року в місті Гнівань. Навчався у Гніванській ЗОШ №1, після закінчення якої здобув професію газоелектрозварювальника у Гніванському професійному ліцеї. У мирному житті працював на будівництві.
27 травня 2025 року Вадима мобілізували до лав Збройних сил України. Після двомісячного навчання і злагодження на Миколаївщині він, як гранатометник 3-го штурмового відділення, вирушив разом із побратимами на Донеччину, щоб боронити рідну землю від ворога.
8 серпня 2025 року, виконуючи своє перше бойове завдання у районі населеного пункту Воскресенка Волноваського району Донецької області, Вадим героїчно загинув.
У нього залишилися бабуся, дідусь, вітчим, четверо братів і велика любляча родина.
Щодня у важкій боротьбі за свободу й незалежність Україна втрачає своїх найкращих синів і доньок.
11 липня 2025 року в районі населеного пункту Селище Куп’янського району Харківської області в зоні бойових дій загинув під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії росії проти України Туревич Анатолій Анатолійович, 6 лютого 1989 року народження.
Анатолій Туревич народився у селі Березове Рівненської області. Тут закінчив Березівську середню школу. Після строкової військової служби переїхав на Іллінеччину. Більшу частину свого життя вже у дорослому віці він прожив у селі Володимирівка. Працював у СТОВ «Маяк» різноробом. Мав мирну професію, але, коли розпочалась повномасштабна війна, пішов боронити Україну.
Поховали воїна на малій батьківщині, у селі, де живе його мама. Без батька залишилось троє діток.
Страшна втрата в Уланівській громаді.
Небесне військо поповнив ще один Герой. 13 серпня 2025 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув Пугач Василь Олександрович, 21.08.1992 р.н., житель села Сальниця.
Гайсинська громада провела з почестями Сергія Анатолійовича Побережного.
Сергій Анатолійович народився 03.03.1993 року у селі Жерденівка, де закінчив середню загальноосвітню школу. З отриманням середньої базової освіти вступив до Вінницького ПТУ №7, отримавши спеціалізацію кухаря 5-го розряду. Із 2012 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині зв’язку. Брав участь у бойових діях у зоні АТО/ООС на Сході України. У перший день повномасштабного вторгнення наш земляк мобілізувався добровольцем у військову частину зв’язку В 0707. У квітні 2024 року Сергія перевели до механізованої бойової бригади, у складі якої він знову вирушив до зони бойового зіткнення з російськими окупантами. Службу проходив на посаді старшого солдата, стрільця-зенітника зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади.
У червні 2024 року зв’язок із бійцем обірвався на Донеччині. Один рік і два місяці у рідних жевріла надія, що їхній захисник живий і у полоні. Однак сталося не так як гадалося.
Після репатріаційних заходів із ворожою стороною щодо обміну тіл наших полеглих захисників, на підставі проведених експертиз було встановлено особу та підтверджено загибель Сергія Побережного. Свій останній бій 16 червня 2024 року Герой зустрів неподалік від населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області під час здійснення заходів, спрямованих на стримування військової агресії рф проти України, внаслідок штурмових дій противника. Йому був 31 рік…
У Ладижині провели в останню путь воїна Євгенія Івановича Леденьова – солдата ЗСУ.
Євгеній народився 21 травня 1986 року в Ладижині. Закінчив загальноосвітню школу № 3. Потім навчався у Ладижинському аграрному технікумі за фахом «Механізація сільського господарства». Продовжив навчання в Одеському аграрному університеті.
Працював Євгеній оператором котельні в одному з підрозділів компанії МХП.
У квітні 2024 року Євгеній став на захист України, вступивши до лав ЗСУ. Він ніс службу у складі 118-ї окремої механізованої бригади, виконуючи завдання оператора безпілотних літальних апаратів. 29 листопада 2024 року, під час виконання чергового бойового завдання, Євгеній отримав важке поранення. Після лікування і відновлення він повернувся до служби, обійнявши посаду телефоніста.
На жаль, 11 серпня 2025 року серце Євгенія зупинилося назавжди. Він до останнього залишався вірним присязі та своєму обов’язку, сумлінно захищаючи свою країну.
Знову важка втрата у Турбівській громаді.
19.02.2024, поблизу н.п. Побєда Донецької області, під час виконання бойового завдання, загинув навідник 4 штурмового відділення 2 штурмового взводу – Кривенко Богдан Миколайович, житель Козинецького старостинського округу, 1987 р.н..
Майже півтора року родина чекала на свого Героя, що вважався зниклим безвісти. Вісімнадцять місяців очікування і віри…
За Україну загинув Анатолій Бортник, родом із Северинівки.
Два з половиною роки він вважався безвісти зниклим. І ось страшна звістка: молодший сержант Анатолій Григорович Бортник поповнив ряди Небесного війська. Молоде життя трагічно обірвалося 14 лютого 2023 року поблизу н.п. Водяне Покровського району Донецької області.
Анатолій мав за плечима службу в зоні АТО з 2014 по 2015 рік. 22 лютого 2022 року він отримав повістку, і вже за два дні в Україну почалося повномасштабне вторгнення.
Родом Анатолій Бортник із с. Северинівка, втім, у 2017 році молоде подружжя переїхало до Жмеринки. Чоловік працював у воєнізованій охороні, дружина – медсестрою педіатричного відділення Жмеринської центральної районної лікарні.
У родини було багато мрій і спільних планів на майбутнє, серед яких – зробити ремонт у будинку й придбати авто.
Коли зв’язок із Анатолієм обірвався, Ольга сама почала втілювати плани у життя: завершила ремонт і навіть купила маленьке авто, подумки звертаючись до коханого: «Я вже все зробила. Просто приїдь. Просто будь з нами…»
За трагічною іронією: майбутні закохані познайомилися 14 лютого 2014 року, а рівно через дев’ять років, у День закоханих, життя Анатолія обірвалося…
Війна обірвала ще одне життя — на Покровському напрямку під час виконання бойового завдання загинув житель Бережан – Михайло Грепечук.
Народився Михайло Грепечук 17 листопада 1978 року у Бережанах. Після закінчення місцевої школи навчався у Вінниці на будівельника.
Чоловік мав золоті руки, за що б не взявся, усьому давав лад. У рідному селі та в Корделівці збудував не один будинок.
До війська Михайла Грепечука мобілізували в листопаді 2024 року. Військовий мужньо боронив рідну землю від ворога. В одному з боїв отримав поранення, але після лікування відразу ж повернувся до своїх побратимів.
На жаль, під час ворожого штурму на Покровському напрямку нацгвардієць отримав важке поранення, несумісне із життям. У Героя залишилися дружина, три сини, два онуки, невістка й брат.
До рідного дому в с.Широка Гребля «на щиті» повернувся Новачук Анатолій Миколайович, 16.09.1975 р.н.
Старший солдат, який помер 12 серпня 2025 року внаслідок отриманого поранення під час виконання обов’язків із оборони та захисту незалежності й суверенітету України поблизу південної околиці села Молодецьке Покровського району Донецької області.
У Теплицьку громаду прийшла сумна звістка про загибель військовослужбовця…
Солдат Артур Валентинович Поляруш, який вважався зниклим безвісти, загинув під час виконання бойового завдання 16 серпня 2024 року в зоні бойових дій населеного пункту Комишівка Покровського району Донецької області.
Народився Артур 24 квітня 1993 року в смт Теплик. Батько був військовим і тому в 1994 році забрав дружину з дітьми на постійне місце проживання у Вапнярку, за місцем служби. Артур навчався у Вапнярській загальноосвітній школі №3. Після закінчення школи навчався у Тульчинському ветеринарному технікумі, а потім закінчив Білоцерківський аграрний університет й отримав освіту магістра ветеринарної медицини. Працював на будівництві в м. Запоріжжя, а потім менеджером з продажів у мережі магазинів ”Аврора”.
У квітні 2024 року Артур був мобілізований до лав ЗСУ. Служив у військовій частині у складі 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша на посаді номер обслуги 3 кулеметного відділення кулеметного взводу єгерського батальйону.
У серпні 2024 року батьки отримали сповіщення про зникнення безвісти їхнього сина у районі населеного пункту Комишівка Покровського району Донецької області.
Майже рік батьки чекали сина. На жаль, підтвердилось найгірше.
Тіло захисника вдалося повернули під час обміну 2025 року. Слідчими правоохоронних органів ідентифіковано тіло полеглого Артура Поляруша і 12 серпня 2025 року офіційно визнано його загиблим.
Своє останнє бойове завдання із захисту Батьківщини Артур виконував на Покровському напрямку. Там він і загинув під час бойових дій 16 серпня 2024 року біля села Комишівка.
Артуру навіки 32…
Тростянецька громада «на щиті» зустріла полеглого Героя — Андрія Володимировича Клопотуна, 1990 р.н., з села Ободівка (сусідньої Ободівської сільської територіальної громади).
Молодший лейтенант, командир 1 аеромобільного взводу 14 аеромобільної роти 4 аеромобільного батальйону військової частини А4350, будучи вірним військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, загинув 01 січня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу в районі населеного пункту Курахове Донецької області.
Сумна звістка надійшла до Чернівецької громади.
На захисті України, у боротьбі за її незалежність, суверенітет і територіальну цілісність загинув Кузиков Микола Леонідович, 17.12.1998 р.н., житель села Лужок.
Він загинув 13.08.2025 р. під час виконання бойового завдання у районі н.п. Мала Токмачка Пологівського району Запорізької області .
Мурованокуриловецька громада втратила одразу двох захисників.
14.08.2025 помер у лікарні ім. І.Мечникова в м. Дніпро внаслідок отриманих травм під час виконання завдань із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та утримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області захисник, житель с. Берлядка Москальчук Вадим Олександрович, 25.08.1991 р. н., солдат.
12.08.2025 перестало битися серце гранатометника 3-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 2-ої механізованої роти 1-го механізованого батальйону, солдата, жителя с. Галайківці Сопотніцького Олега Миколайовича, 28.10.1980 р.н.
Свій останній бій оборонець прийняв поблизу селища Зелений Гай Куп’янського району Харківської області.
Луко-Мелешківська громада сповістила, що під час виконання службових обов’язків помер житель села Лука-Мелешківська, солдат Любацький Дмитро Петрович, 1975 року народження.
Він служив у лавах Збройних сил України, був командиром інженерно-саперного відділення і гідно виконував свій військовий обов’язок.
Найвідданіші борються за Україну на фронті. Серед мужніх й хоробрих і наш земляк, який віддав життя за Батьківщину. Молодий роками, проте відважний духом – Демидчик Станіслав Володимирович, 7 вересня 2002 року народження, житель Вапнярської громади.
Старший солдат Демидчик Станіслав Володимирович служив старшим навідником обслуги міномета 1 мінометного взводу мінометної батареї 2 батальйону оперативного призначення військової частини оперативно-тактичного з’єднання 1 корпусу Національної гвардії України «Азов».
9 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання із стримування військової агресії російської федерації в районі населеного пункту Новоекономічне Покровського району Донецької області, Станіслав прийняв свій останній бій.
