Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Олександром Безкоровайним.
Народився Олександр 25 листопада 1975 року в селі Успенівка Бердянського району Запорізької області. Служив у складі 110-ї Запорізької бригади ТРО «Хортиця» на посаді машиніста-екскаваторника інженерно-саперної роти, будував фортифікаційні споруди на лінії зіткнення.
За внесок у зміцнення обороноздатності країни був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест».
Загинув 17 серпня під час ворожого обстрілу позицій. Йому було 49 років.
У цивільному житті працював трактористом, виховував із дружиною чотирьох доньок.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Євгеном Олійником.
Уродженець Донеччини, він став на захист Батьківщини у 2023 році. Був танкістом, виконував бойові завдання у складі підрозділу «Вовча зграя» 14-ї бригади оперативного призначення НГУ «Червона калина». Зі своїм екіпажем та позивним «Якут» пройшов чимало гарячих точок на Східному напрямку фронту, включно з найважчим – Покровським.
Свій останній бій прийняв 19 вересня 2024 року, коли отримав множинні осколкові поранення. Після цього життя Євгена перетворилося на суцільну боротьбу зі смертю, втім, на жаль, сили виявилися нерівними. Ветеран відійшов у вічність 22 серпня 2025 року. Йому назавжди залишилося 42 роки.
За життя Євгена Олійника було відзначено державною нагородою України «Захиснику Вітчизни» — за відвагу й внесок у зміцнення обороноздатності країни.
Народився Євген 28 травня 1983 року у Бахмуті, де створив сім’ю та із дружиною виховував двох синів, яким зараз 15 та 5 років.
Працював газоелектрозварювальником. Із початком повномасштабного російського вторгнення разом із родиною переїхав до Вінниці.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Максимом Бачинським.
Він служив стрільцем-санітаром у 158-й окремій механізованій бригаді, виконував бойові завдання на Сумському напрямку.
6 серпня під час масованого ворожого обстрілу позицій отримав смертельне поранення поблизу села Андріївка Роменського району. Йому назавжди залишився 31 рік. Побратими згадують його як справжнього друга й брата, готового рятувати життя навіть у найважчих умовах.
Народився Максим Бачинський 23 квітня 1994 року у Могилеві-Подільському. Навчався й працював у Вінниці у сфері громадського харчування, захоплювався баскетболом. Вдома на нього чекали мати та дві сестри.
Вінницька громада попрощалася із захисниками Богданом Кривенком і Дмитром Єгоровим.
Богдан Кривенко з 2023 року воював у лавах 425 окремого штурмового полку “Скала” на Донеччині. Виконував бойові завдання на посаді навідника відділення. Понад півтора року вважався безвісти зниклим. У серпні 2025 року надійшла звістка про його загибель.
Останній бій Богдан Кривенко прийняв поблизу села Перемога (до 2025 року – Побєда) Покровського району 19 лютого 2024 року. Йому було 36 років.
Народився захисник у Вінниці 10 липня 1987 року. Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №13 здобув освіту у Вищому професійному училищі №11. Працював газоелектрозварювальником на 45-му експериментальному механічному заводі, пізніше – складальником меблів на одному із підприємств міста.
Дмитро Єгоров з перших днів повномасштабного російського вторгнення добровольцем долучився до територіальної оборони міста. У 2023 році став у стрій 59 окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. У званні старшого сержанта на посаді командира відділення боронив Батьківщину на Донеччині.
Після бою 28 березня 2024 року поблизу села Первомайське (тепер Авдіївське) Покровського району Донецької області воїн вважався зниклим безвісти. Увесь цей час батьки чекали, сподіваючись, що він у полоні. Оборонцю навічно залишилося 42 роки.
Народився Дмитро Єгоров 28 січня 1982 року у місті Миргород Полтавської області. Невдовзі його батька – військового льотчика перевели на службу до Вінниці, куди переїхали всією родиною. Тут Дмитро закінчив загальноосвітню школу №31, одне із професійних училищ та заочно – факультет “Фізичне виховання та спорт” Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Займався підприємницькою діяльністю, а до повномасштабного вторгнення працював у компанії з виготовлення металоконструкцій.
Вінницька громада попрощалася із воїнами Олександром Краснюком, Олександром Ніколюком і Вадимом Москальчуком.
Олександр Краснюк – боєць 14-ї бригади НГУ «Червона калина», забезпечував підрозділи та евакуйовував поранених.
Загинув 17 серпня поблизу Новознаменівки.
Олександр Ніколюк служив у військах ППО, пізніше – у 59-й бригаді.
Загинув 23 березня 2024 року біля Первомайського.
Вадим Москальчук воював у складі 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади.
Загинув 2 серпня поблизу села Майське Краматорського району.
Вінницька громада попрощалася із полеглим захисником Віталієм Поповичем.
Він служив сапером-розвідником у 79-й окремій десантно-штурмовій Таврійській бригаді, воював на Донецькому напрямку. Після одного з бойових завдань майже 8 місяців вважався зниклим безвісти.
Загинув 12 грудня 2024 року поблизу села Успенівка Донецької області внаслідок мінно-вибухової травми. Йому було 34 роки.
Народився 21 березня 1990 року у Стрию, невдовзі переїхав із родиною до Вінниці. Закінчив школу №5 і Вінницький фаховий коледж будівництва, архітектури та дизайну. Працював будівельником.
Гніванська громада у жалобі.
21 серпня 2025 року під час несення військової служби зупинилося мужнє серце Дяченка Олександра Вільгельмовича.
Він народився 23 серпня 1972 року в селі Могилівка. Навчався у місцевій школі, згодом у політехнічному технікумі. Проходив строкову службу, працював у Службі безпеки України. У 2014 році був призваний до лав Збройних сил України, став учасником АТО. Служив у військових частинах Вінниці та Хмельницького. З початком повномасштабного вторгнення старший сержант Олександр Дяченко постійно перебував у найгарячіших точках фронту.
У 2024 році, у свій день народження, він отримав важке поранення у районі Курська. Пройшов довгий і складний шлях лікування й реабілітації. Незважаючи на серйозні проблеми зі здоров’ям, після відновлення Олександр повернувся до служби у військовій частині Гнівані.
Більше десяти років він віддано захищав Батьківщину. Службу ніс зразково та був відзначений численними нагородами: медалі «За взірцевість у військовій службі» (двічі), медаль «Захиснику Вітчизни», медаль «Учаснику Антитерористичної операції», медаль «За оборону України», Знак класності ВДВ (1 клас), нагрудний знак «Знак пошани» Міністерства оборони України, орден «За мужність» ІІІ ступеня.
У Гніванській громаді відбулося прощання з уродженцем села Борсків – Ратовим Андрієм Васильовичем, 08.07.1985 року народження.
Андрій народився у селі Борсків, але дитинство та юність провів разом із батьками у Вінниці. Навчався у Вінницькій школі №22. Після закінчення дев’ятого класу вступив до Вінницького політехнічного технікуму. Деякий час працював слюсарем у трамвайному депо.
Свій обов’язок перед Батьківщиною виконував у лавах Збройних сил України, служив у військовій частині А7048, солдатом 330-ї запасної роти, курсантом.
Помер 16 серпня у лікарні міста Кам’янське.
У Андрія залишилися мати, батько та брат, який сьогодні захищає Україну від ворога.
Серце Героя не витримало…
24 серпня 2025 року раптово обірвалося життя молодого ветерана українсько- російської війни, гайсинчанина Бориса Івановича Лісового, 1985 року народження.
Ладижинці попрощалися із загиблим захисником – Василем Соймою.
Василь Васильович народився 27 квітня 1973 року в селі Красна Тячівського району Закарпатської області. Там пройшли його дитинство і молоді роки, там же здобув освіту. У 2011 році Василь переїхав до Ладижина, працював у компанії МХП. Одружився, разом з дружиною виховував доньку.
18 травня 2023 року Василь добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у мінометному взводі механізованого батальйону. Мужньо боровся з ворогом і був нагороджений медалями за відвагу.
Із 24 листопада 2024 року Василь Сойма вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання по протидії штурму ворога в районі населеного пункту Курахове Донецької області. Пізніше стало відомо, що Василь героїчно загинув, до останнього подиху виконуючи свій військовий обов’язок.
Барська громада отримала звістку про загибель захисника України — Шиндарука Руслана Віталійовича, 1994 року народження, жителя села Киянівка.
11 лютого 2025 року Руслан отримав страшні вогнепальні осколкові поранення. Він мужньо боровся за життя, переніс чимало болісних і виснажливих операцій, та, на превеликий жаль, не вдалося врятувати його.
20 серпня прощалися із нашим мужнім захисником Шиндируком Русланом Віталійовичем.
Жмеринщина знову в жалобі.
На 59-му році життя внаслідок обширного інфаркту помер старший солдат Король Володимир Григорович.
Родом Володимир Григорович із с. Токарівка. Втім, більшу частину життя проживав у Жмеринці. Працював у Жмеринському локомотивному депо, звідки у 2019 році був мобілізований для служби в АТО. У складі 9-ї бригади безпілотних авіаційних комплексів пройшов важкі напрямки – спочатку Донеччину, а згодом, вже за повномасштабного вторгнення, – Кримський перешийок, Запорізький і Покровський відтинки фронту. Ще на початку повномасштабного вторгнення зазнав поранення, уламок від якого лікарям так і не вдалося дістати.
За роки служби нагороджений чималою кількістю відзнак: за участь у боях на Світлодарській дузі, медаллю «Захиснику Вітчизни», нагрудним знаком «Почесна відзнака 9-го ОМПБ», медаллю «За поранення».
Переніс контузію, інсульт, довгі місяці реабілітацій. Та щоразу, зібравшись із силами, повертався до побратимів.
Поховання Володимира Григоровича Короля відбулося 23 серпня у с. Токарівка.
За Україну загинув залізничник зі Жмеринки Володимир Гупалюк, десантник з позивним «Азот».
Чоловік не служив у армії, не мав військової підготовки за плечима, але коли почалась війна, з гідністю і честю став на захист держави у складі 80 окремої десантно-штурмової бригади. Краматорськ, Курськ, Сумщина – Володимир Миколайович разом із побратимами стримував ворога і твердо йшов у наступ. За свою принципову позицію, золоті руки, стійкий характер і порятунок десятків життів хлопців, яких вивозив після поранень з позицій, мав велику повагу серед бійців і Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.
15 серпня в н.п. Могриця Сумської області Володимир зазнав смертельних поранень.
Володимир Гупалюк – випускник ліцею №1 та Браїлівського профтехучилища. Працював на вагоноремонтному заводі «Експрес», ПП «Корунд» й останні 7 років – у локомотивному депо Жмеринка.
У шлюбі з дружиною Світланою Володимир прожив щасливі 10 років.
Дружина розповідає, що відчула той момент, коли чоловік отримав поранення. Із 15 серпня Володя вважався безвісти зниклим. Його авто забрали з позицій, а тіло ні… Далі 2 дні пекельного болю… “17 серпня я отримала сповіщення про загибель чоловіка під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету в н.п. Могриця Сумської області…», – розповідає Світлана.
У село Даньківка надійшло трагічне сповіщення, захищаючи суверенітет держави загинув Гилюк Олег Юрійович, 1 березня 1988 року народження.
14 серпня 2025 року, під час виконання бойового завдання, поблизу населеного пункту Олександро-Калинове Краматорського району Донецької області загинув сержант поліції Гилюк Олег Юрійович.
За Україну загинув Вадим Тодосюк із с. Коростівці
17 серпня 2025 року у місті Вовчанськ Харківської області внаслідок мінометного обстрілу трагічно обірвалося молоде життя 34-річного старшого солдата, командира відділення мотопіхотного спеціального батальйону «Шквал» Вадима Сергійовича Тодосюка із позивним «Дос».
Майже рік відважний Воїн ніс службу на контрольно-спостережному пункті й щоразу, ризикуючи власним життям, відводив і забирав побратимів із позицій. Він врятував не одне життя, цього ж разу не зміг…
Вадим народився у селі Малі Коростівці, виріс та закінчив школу у сусідніх Коростівцях, навчався у Вінницькому училищі на оператора комп’ютерного набору. Тривалий час працював у Києві на будівництві.
«На щиті» у Могилів-Подільську громаду повернувся солдат відділу медичної служби 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон» ДПСУ – Беднар Ілля Миколайович, 1995 року народження.
Загинув Ілля Миколайович 1 серпня 2025 року під час виконання бойового завдання в Сумській області, захищаючи державний суверенітет і територіальну цілісність України.
Трагічна новина надійшла у Калинівську громаду. Передчасно обірвалося життя уродженця Корделівки Олександра Панчука.
Олександр Панчук народився 1 вересня 1987 року у с.Корделівці. Після закінчення місцевої школи пішов працювати на Київську птахофабрику. Після одруження молода сім’я переїхала жити до м.Броварів, й Олександр почав працювати на Старинській птахофабриці.
До війська Олександра мобілізували у серпні 2023 року. За час військової служби зарекомендував себе з позитивної сторони.
Серце Олександра Панчука зупинилося у дорозі, коли він повертався до рідного дому у відпустку. У Героя залишилися батьки, дружина, двоє дітей і сестра.
22 серпня 2025 року, мужньо виконавши військовий обовʼязок у боях за Україну, свободу та незалежність, в м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області внаслідок поранень загинув Нечипорук Володимир Григорович, сержант, с. Будків.
21 серпня 2025 року «НА ЩИТІ» повернувся Юрчук В’ячеслав Володимирович, 08.12.1977 р.н., військовослужбовець військової частини А2900, солдат, який загинув 15 серпня 2025 року.
Військовослужбовця поховали 22 серпня 2025 року на кладовищі села Малий Митник.
Знову втрата у Якушинецькій громаді.
У Краматорській лікарні 16 серпня помер Микола Петрович Кучма.
Микола Кучма народився 5 листопада 1967 року в селі Чапаївка Київської області.
Останнім часом проживав на території Якушинецької громади. Був трудолюбивий, роботящий, працював на будівництвах.
Миколу Кучму мобілізували весною 2025 року.
Та, на жаль, 16 серпня він помер внаслідок хвороби у Краматорській лікарні.
На фронті загинув Іван Олександрович Білик з Микулинець.
Народився Іван Білик 07.02.1972 року в Хмельницькій області, село Гальченці.
Закінчив Чернятинський технікум, потім служив у військово-морському флоті.
Після служби прийшов на роботу в місцеве господарство КСП “ДРУЖБА” за спеціальністю “механік”. Разом з дружиною виховували трьох дітей. Довгий період працював за кордоном, повернувся майже перед самим російським вторгненням.
26 лютого 2022 року пішов на захист країни. Брав активну участь у бойових діях. Проте із 13 жовтня 2023 року рахувався зниклим безвісти.
19 серпня 2025 року родина отримала звістку про загибель за результатами ДНК експертизи.
Тростянеччина в жалобі.
Більше півтора роки залишалася невідомою доля відважного воїна — Руслана Миколайовича Нечепуренка з села Северинівка. На превеликий жаль, найгірші побоювання справдилися.
1 лютого 2024 року, вірно виконуючи свій військовий обов’язок і мужньо боронячи рідну землю від російського окупанта, старший сержант Руслан Нечепуренко, командир відділення снайперів взводу снайперів військової частини А7015, відданий військовій присязі та вірний українському народу, віддав своє життя у бою поблизу населеного пункту Терни Донецької області. Йому назавжди 45…
Сумна звістка прийшла у Городківську громаду.
У Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.Мечникова помер Пелешок Павло Миколайович, 3 серпня 1981 року народження.
Солдат Павло Пелешок служив водієм 1 протитанкового відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки 2 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 оперативно-тактичного з’єднання 1 корпусу Національної гвардії України “Азов”.
Під час виконання бойового завдання із стримуванням військової агресії, 21 серпня 2025 року, в районі населеного пункту Родинське Покровського району Донецької області Павло Миколайович отримав поранення.
Лікарі боролись за його життя, проте, на жаль, дива не сталось – Герой помер.
Трагічне сповіщення прийшло в село Шарапанівка Крижопільської громади.
Стало відомо про загибель Кушіля Дениса Олександровича, 30 грудня 2001 року народження.
Солдат Кушіль Денис Олександрович служив водієм-електриком 2 відділення безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 стрілецького батальйону.
18 січня 2025 року під час артилерійського обстрілу, внаслідок прямого попадання в укриття в районі населеного пункту Часів Яр Донецької області, воїн загинув.
Ямпільська громада зустріла “на щиті” загиблого на фронті воїна Валерія Прилипко. Вважався зниклим безвісти з листопада 2024 року
Додому повернувся «на щиті» мужній воїн, житель села Франківка – солдат Прилипко Валерій Васильович, 27.12.1980 року народження, стрілець-номер обслуги аеромобільного відділення аеромобільної роти аеромобільного батальйону однієї із військових частин, який вважався зниклим безвісти з листопада 2024 року.
Загинув Валерій Прилипко 12 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Антонівка, Донецької області до останнього вірний військовій присязі у бою за Україну.
Чергова сумна новина надійшла в село Рахни-Лісові.
За експертизою ДНК підтвердився факт загибелі Космина Віктора Михайловича, 10 березня 1993 року народження.
Призваний на військову службу за мобілізацією 6 червня 2022 року Тульчинським РТЦК та СП, солдат Космин Віктор Михайлович служив водієм інженерно-саперного взводу 4 аеромобільного батальйону.
В районі населеного пункту Георгіївка Донецької області в результаті артилерійського обстрілу з боку противника та прямого влучання в бронетранспортер VAB під час перевезення мін та боєприпасів з 16 червня 2024 року Віктор Михайлович вважався зниклим безвісти. Ідентифікувати військовослужбовця вдалось завдяки ДНК експертизі.
Літинська громада «на щиті» зустріла Героя.
21 серпня 2025 року, під час виконання військового обов’язку із захисту суверенітету та територіальної цілісності України, в м. Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області загинув молодший сержант, головний сержант-командир першого міномета третього мінометного взводу мінометної батареї мотопіхотного батальйону військової частини А4860, наш земляк – Карасевич Володимир Вікторович, 1990 року народження.
