Шаргородці звернулися до газети:
– Ми зверталися до екологічних служб, а вони вмивають руки. А що робити нам??? Діти не можуть на вулицю вийти. Онуки, котрих попривозили сюди відпочивати, були змушені повертатися назад у місто. Ми закриваємо вікна, бо дихати просто немає чим. Все через те, що теперішній власний молокозаводу зливає в Мурашку якусь кислоту чи ще щось таке, від чого у всіх, хто живе поруч, різко погіршився стан здоров’я. І на людей він абсолютно не зважає.
Звичайно, людського гніву він таки налякався, вже намагався зливати нечистоти від виробітку казеїну в інших місцях. Але йому цього не дозволили зробити. Аби нічого ніхто не запідозрив, він наймає людей, котрі виловлюють дохлу рибу і ондатр, щоб приховати масштаби екологічного злочину. Підозрюємо, що й дозволу в нього на таке виробництво немає. У нас опускаються руки.
Зпроханням прояснити ситуацію ми звернулися до директора Шаргородського маслозаводу Анатолія Ткача. Він розповів, зокрема, таке:
– Ми стоки в річку не спускаємо, А відправляємо їх у міську каналізацію. Туди ж відправляють стоки всі підприємства Шаргорода. А звинувачують у всьому молокозавод тому, що все місто користується очисними спорудами, котрі перебувають на території маслозаводу. Вони і земля, на котрій вони розташовані, — власність молокозаводу. У міста, до слова, взагалі немає власних очисних споруд, тому наш завод їх надав у користування. А воно їх «добило до ручки», і тепер, наскільки мені відомо, місто напряму зливає стоки в річку, зате винним за забруднення призначили саме молокозавод. Я можу сам зайнятися ремонтом очисних споруд, але тоді треба відключити місто. Тільки-но завод почали звинувачувати, я почав розбиратися, скільки стоків скидає місто. Виявилося, дуже багато! Потужності наших очисних споруд такого об’єму не витримують. Я купив цей завод у держави, з торгів, ми працюємо лише на 20 відсотків від своєї реальної потужності. І ніхто мене не попереджував, що у Шаргороді проблема є.
А очисні споруди розраховані безпосередньо на стоки молокозаводу. Для нашого підприємства їх би вистачило, бо при повній завантаженості завод давав би 200 кубів стоків, а дає зараз лише 40. Та ми й не працюємо щодня. А після того, як сталося забруднення, ми сироватку вивозимо на поля фільтрації іншого підприємства. Проблему з очисними спорудами намагаємося вирішувати спільно з міським головою, з головою райдержадміністрації.
Ця проблема насправді не вирішується за один день, бо вона досить давня. Є проекти 2003-2004 років, коли у Шаргороді всерйоз намагалися взятися до реконструкції очисних споруд. На сьогодні є новий проект і навіть знайшлися кошти. Влада справді не стоїть осторонь, бо всі розуміють, що без очисних споруд Шаргород задихнеться. Наше підприємство купує негашене вапно, щоб очистити поля фільтрації, стоки казеїнового цеху вивозимо в інше місце. Але є ініціативна група, мета котрої за будь-яку ціну закрити завод. Ось така конкуренція.
