Козятинську громаду сколихнула лиха звістка.

У бою за Батьківщину загинув Шостак Михайло Олександрович, 1994 р.н.

У вічному строю: Вінниця попрощалася з двома оборонцями України – Антоном Висоцьким і Юрієм Зеленим.

Антон Висоцький долучився до Збройних сил України 2023 року. Після військового вишколу у Великобританії боронив Батьківщину у лавах 71-ї окремої єгерської бригади. Як навідник розвідувальної групи, був серед тих, від кого залежить ефективність виконання завдань.

Свій останній бій прийняв 20 листопада 2023 року поблизу села Новопрокопівка Пологівського району Запорізької області. Йому було 33 роки.

Народився Антон у Вінниці 22 лютого 1990 року, в 6 років став повним сиротою. Його виховувала тітка – рідна сестра матері. Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №32 опанував спеціальність слюсаря-електрика з ремонту електроустаткування у Вищому професійному училищі №11. Згодом здобув диплом інженера у Вінницькому національному технічному університеті (заочно). У цивільному житті працював у компанії “Вольтаж груп”.

Юрій Зелений став у стрій на початку повномасштабного російського вторгнення. Служив головним сержантом, інспектором із військового рекрутингу Вінницького ТЦК СП. Згодом був прикомандирований до 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка. Після бою 8 травня 2024 року вважався зниклим безвісти.

У серпні 2025 року стало відомо, що він загинув біля села Первомайське Покровського району Донецької області. У чоловіка залишилися дружина, 14-річна та 3-річна доньки.

Народився Юрій у Вінниці 1 серпня 1983 року. Закінчив загальноосвітню середню школу №9, Вінницький національний технічний університет і Вінницький інститут економіки Тернопільського національного економічного університету. Освіта дала йому можливість проявити себе за різними напрямами: як підприємця та як висококваліфікованого працівника.

Вінниця попрощалася з полеглим воїном Андрієм Ковальовим.

Чоловік долучився до війська цьогоріч. Виконував бойові завдання у складі 141-ї окремої механізованої бригади на посаді стрільця-помічника гранатометника.

Загинув 21 серпня поблизу села Андріївка-Клевцове Волноваського району Донецької області. Йому було 44 роки.

Народився Андрій Ковальов 16 грудня 1980 року у Гнівані, де й пройшли його дитячі та шкільні роки. Після здобуття освіти у місцевому професійному ліцеї переїхав до Вінниці. Свого часу працював на фірмі з виготовлення дверей, а до мобілізації у ЗСУ – робітником у відділенні «Укрпошта».

Вінницька громада провела у вічність трьох захисників – Дмитра Києнка, Андрія Лазика, Олексія Некрасова.

Дмитро Києнко  (27 років) добровольцем став на захист Батьківщини з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку служив у полку зв’язку Повітряних сил ЗСУ, згодом — у 425-му окремому штурмовому полку “Скала” на посаді стрільця-снайпера. Загинув 17 травня 2024 року біля села Новобахмутівка на Донеччині.

Народився у Вінниці, закінчив ліцей №31 й ВНТУ, працював у приватній компанії. У воїна залишилися батьки, дружина та маленька донька.

Андрій Лазик (29 років), солдат 71-ї окремої єгерської бригади ДШВ, розвідник-санітар. Загинув 19 листопада 2023 року біля села Роботине Запорізької області. Довгий час вважався зниклим безвісти, лише нещодавно підтвердилася його загибель.

Народився у Вінниці, навчався у ліцеї №15 та ВДПУ ім. М. Коцюбинського. Працював у сфері фарбування автомобілів, а також у торговельному центрі. Любив тварин і природу, опікувався молодшим братом.

Олексій Некрасов (37 років), солдат 3-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, навідник гранатометного відділення. Загинув 15 листопада 2023 року під час боїв біля села Роботине на Запоріжжі. Народився у військовій родині, з дитинства жив у Вінниці. Працював у різних сферах: будівництві, ремонті, автослюсарстві, останнім часом — у компанії, що надавала інтернет-послуги. Залишилися сестра, брат та племінник.

На військовому полігоні помер захисник України Вітряк Олександр Васильович.

Олександр народився у Гнівані 2 квітня 1976 року. Навчався у загальноосвітній школі №1 ім. Макаренка. У мирному житті працював каменотесом у Гніванському кар’єрі. Також чоловік був одним з майстрів, який долучився до створення гранітного піаніно біля музичної школи. Мав досвід роботи ювеліром на підприємстві «Сардонікс».

В Олександра були золоті руки, й він умів виконати будь-яку роботу — від електрика до слюсара чи сантехніка.

У травні 2024 року його призвали до лав Збройних сил України, де він став на захист Батьківщини. Службу ніс на Одещині.

27 серпня серце солдата Вітряка Олександра Васильовича перестало битися…

У нього залишилися дружина, мати, дочка та син.

В останню путь ладижинці провели воїна-героя Олександра Логвинюка, солдата ЗСУ.

Олександр народився 24 жовтня 1984 року в місті Мурманськ. Із 1992 по 2003 навчався в Заозерненській загальноосвітній школі. Із 2004 по 2009 рік навчався у Ладижинському коледжі Вінницького національного аграрного університету по спеціальності “Механізація та електрифікація сільського господарства”, здобув кваліфікацію технічного фахівця-механіка. Після навчання працював оператором на автозаправній станції у Ладижині. Потім влаштувався на переробний комплекс Вінницької птахофабрики компанії МХП на посаду комірника. Згодом був переведений на посаду водія електрокари.

12 вересня 2023 року Олександр був мобілізований на військову службу до ЗСУ. Служив старшим розвідником-гранатометником десантно-штурмового батальйону.

З квітня 2024 року Олександр вважався зниклим безвісти. Лише згодом стало відомо, що 27 квітня 2024 року в ході бою зі штурмовою групою противника в населеному пункті Нетайлове Покровського району Донецької області Олександр отримав поранення, несумісні з життям.  Поховали героя у селі Заозерне.

Знову сумом та печаллю оповилася Літинська громада.

22 серпня 2025 року, під час виконання військового обов’язку із захисту суверенітету й територіальної цілісності України, в районі населеного пункту Синельникове Харківської області загинув інспектор прикордонної служби 3 категорії – помічник гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби першої прикордонної комендатури швидкого реагування 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України Собчук Валерій Миколайович.

Валерій Собчук народився 26 січня 1986 року в селі Петрик. Навчався у Літинській школі №1, пізніше здобував освіту у Вищому професійному художньому училищі в м. Вінниця. Створивши сім’ю, оселився у селі Павлівка Калинівського району, де проживав з дружиною Тетяною та чотирирічним сином Богданом.

Працював Валерій у будинку престарілих електриком, а згодом — на автозаправці «Укрнафта» у місті Калинівка.

Після повномасштабного вторгнення він став до лав Збройних сил України. Валерій служив інспектором прикордонної служби 3-ї категорії — помічником гранатометника другого відділення інспекторів прикордонної служби першої прикордонної комендатури швидкого реагування 1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина 9937).

22 серпня 2025 року, виконуючи бойове завдання у районі населеного пункту Сипельникове Харківської області, Валерій загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.

Сергій Каліцінський зі Жмеринки загинув на війні у день народження сина.

26 серпня 2025 року в районі населеного пункту Лосівка Чугуївського району Харківської області обірвалося життя 44-річного захисника зі Жмеринки Сергія Юрійовича Калінінського.

Сергія мобілізували у квітні цього року. Із липня ніс службу у 172-му окремому батальйоні територіальної оборони Збройних сил України.

Сергій Юрійович родом із села Шевченково. Закінчив Вінницький педагогічний університет, де здобув фах викладача фізичної культури. Після строкової служби кілька років працював у Жмеринському райвідділі поліції. Останні два роки він працював водієм на підприємстві «Агромаш».

У 2005 році Сергій оселився у Жмеринці. Саме тут зустрів свою долю – кохану Аллу. Вони прожили разом 18 щасливих років, виховуючи двох синів – 14-річного Олександра та 11-річного Олексія, які навчаються у Жмеринському ліцеї №3.

Тростяцька громада отримала трагічну звістку.

25 серпня, в результаті стрілецького бою з російськими окупаційними військами, загинув мужній, відданий захисник України — Паньків В’ячеслав Іванович з села Дубина.

Сержант В’ячеслав Паньків, інспектор прикордонної служби 3 категорії-помічник гранатометника першого відділення інспекторів прикордонної служби другої прикордонної застави другого відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування 105 прикордонного загону імені Володимира Великого Державної прикордонної служби України, віддав своє життя, прийнявши останній, смертельний бій поблизу населеного пункту Грузьке Покровського району, що на Донеччині. Йому навіки 39…

У День Незалежності зупинилось серце 25-річного Дмитра Греськова з позивним «Гагарін».

Військовий шлях Дмитра розпочався з 18-ти років, коли він свідомо прийняв рішення йти до війська, а з 19-ти років – стати на захист України під час АТО. З перших днів війни вогнеметник обороняв суверенітет держави у складі 59 ОМБр імені Якова Ганзюка на Херсонщині, Миколаївщині та Донецькому напрямку. За віддану службу мав повагу серед побратимів, які навіть назвали одну із звільнених позицій позивним Дмитра – «Гагарін».

Молодший сержант понад 5 років свого життя присвятив захисту держави, з 1 липня 2022 року був призначений на посаду командира відділення у частині. Він мужньо йшов у бій і стримував наступ ворога на різних напрямках, де стояло завдання виконання бойових завдань. Однак останні пів року чоловік мав великі проблеми зі здоров’ям.

Із 18 серпня Дмитро проходив ВЛК на базі обласного госпіталя, але 24 серпня, саме у День Незалежності України, його серце зупинилось. Він підірвав здоров’я на війні, у нього було отруєння від невідомої хімічної речовини.

Дмитро – випускник ліцею №3. Після 9 класу опанував одразу дві спеціальності у Жмеринському ВПУ – будівельника та залізничника. Працював оглядачем вагонів.

Попрощались із Дмитром Анатолійовичем Греськовим 26 серпня у костелі Святого Олексія. Поховали Героя на кладовищі парафії римо-католиків.

Війна продовжує приносити трагічні повідомлення у наші домівки.

Загинув житель села Івашківці, боєць Національної гвардії України, солдат Іванов Олександр Іванович, 21.06.1989 року народження.

Олександр Іванович служив помічником гранатометника відділення взводу оперативного призначення. Він віддано боронив країну та її громадян. Бився за свободу і територіальну цілісність нашої держави! Свій останній бій нацгвардієць прийняв на Донеччині, де загинув 26 серпня 2025 року.

У Олександра Іванова залишились мати, дружина, двоє дітей.

На війні загинув житель села Черепашинці Сергій Щокін.

24 серпня 2025 року, у День Незалежності України, під час виконання бойового завдання поблизу одного з населених пунктів  Покровського району Донецької області загинув житель села Черепашинці Сергій Щокін. Причиною смерті стало влучання ворожого FPV-дрона.

Сергій Петрович Щокін народився 16 грудня 1977 року в селі Черепашинці, де минули його дитячі та юнацькі роки. У травні 2025 року Сергія мобілізували до лав Збройних сил України. Він проходив службу у 59-й окремій механізованій бригаді.

На війні загинув житель Радівки Денис Юрець.

Калинівщина знову у скорботі. Під час виконання бойового завдання на Донеччині загинув житель Радівки Денис Юрець.

Денис Юрець усе своє свідоме життя прожив у Радівці. Тут він закінчив школу, одружився. Тут народилися його діти. До війни молодий чоловік працював різноробом. У Героя залишилися мати, дружина та двоє дітей.

Трагічні новини надійшли у Шпиківську громаду.

У російсько-українській війні загинув Добровольський Олександр Андрійович, 4 вересня 1986 року народження, житель села Левківці.

Призваний на військову службу Тульчинським РТЦК та СП у липні 2024 року, солдат Добровольський Олександр Андрійович служив кулеметником 3 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 13 стрілецької роти 5 батальйону.

В одному із боїв, в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області, 23 серпня 2025 року захисник отримав поранення, несумісні із життям.

Дашівська громада отримала трагічну звістку – під час виконання службових обов’язків 16 серпня 2025 року на території Сумської області загинув Крилатий Віталій Павлович.

Віталій Павлович народився 21 серпня 1981 року в селищі Дашів, тут закінчив школу. Після навчання здобув професію автокранівника у Гущинському професійно-технічному училищі.

У 1999 році був призваний на строкову військову службу до лав Збройних сил України. Після її завершення працював автокранівником у ТОВ «ДСП Відродження».

Коли у 2014 році на Сході України розпочалися воєнні дії, Віталій добровільно став на захист держави. Півтора року ніс службу в зоні АТО на Донеччині. Після демобілізації працював водієм у СФГ «Копіївський лан».

З початком повномасштабного вторгнення у лютому 2022 року він знову став до лав захисників. Служив у підрозділах зв’язку, а згодом у 110-й окремій механізованій бригаді на посаді водія мінометного розрахунку. Брав участь у запеклих боях на Донеччині, пізніше був переведений на захист Сумщини.

16 серпня 2025 року, під час виконання службових обов’язків поблизу села Нова Січ Сумського району, Віталій загинув унаслідок ворожого удару FPV-дрона.

За життя був нагороджений відзнаками: «За заслуги» (2024 рік); «За оборону рідної держави» (17 серпня 2024 року); пам’ятним знаком 110-ї окремої механізованої бригади імені генерала-хорунжого Марка Безручка (2 травня 2025 року).

У Героя залишилися мати, дружина, двоє дітей.

Страшна втрата в Уланівській громаді.

29 серпня 2025 року, перебуваючи на реабілітації у санаторії “Десна” с. Ладинка Чернігівської області, помер Колодій Валерій Євгенович , 21.12.1986 р.н., житель села Подорожня.

Теплицька громада попрощалася з Валерієм Анатолійовичем Лінником, який помер від ран й ускладнень зі здоров’ям 27 серпня 2025 року у Головному військовому клінічному госпіталі в м.Київ.

Валерій народився 26 травня 1970 року в селі Росоша, тут ріс і навчався. Створив сім’ю. Разом з дружиною виховували доньку та сина. За мирного життя Валерій працював і в сільському господарстві у галузі тваринництва, і на ремонтних роботах, і у школі різноробочим. Односельці кажуть, що мав «золоті руки».

З початку повномасштабного вторгнення Валерій записався до лав територіальної оборони. Потім, 18.01.2023 року, був мобілізований до лав ЗСУ. Спочатку служив стрільцем. Воював на Лиманському та Курському напрямках. Під час бойових дій отримав поранення і контузії, довгий час був на лікуванні.

На жаль, 27 серпня цього року помер у Головному військовому клінічному госпіталі в м.Київ.

Тростянеччина в жалобі.

Більше року залишалася невідомою доля нашого земляка, відважного воїна — Руслана Олексійовича Оржеховського з Херсонщини, сім’я якого знайшла прихисток у селі Буди.

На превеликий жаль, найгірші побоювання справдилися…

1 липня 2024 року, виконуючи свій військовий обов’язок і мужньо боронячи рідну землю від російського окупанта, солдат Руслан Оржеховський, водій 1 танкової роти танкового батальйону військової частини А4699, відданий військовій присязі та вірний українському народу, віддав своє життя, виконуючи бойове завдання, поблизу населеного пункту Восход Покровського району Донецької області. Йому назавжди 41…

І ще одна трагічна новина у Шпиківській громаді.

Захищаючи Україну від російських окупантів, загинув житель села Левківці – Дзезик Анатолій Васильович, 22 вересня 1973 року народження.

Призваний на військову службу за мобілізацією Тульчинським РТЦК та СП у серпні 2024 року, старший сержант Дзезик Анатолій Васильович служив командиром 3 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 13 стрілецької роти 5 батальйону.

З великою мужністю разом з побратимами наш земляк чинив опір ворогу, який кожного дня наступав на нашу територію. Анатолій Васильович з честю та гідністю боронячи цілісність нашої держави, виконував бойові завдання з великою сміливістю і самовіддачею.

Проте, на превеликий жаль, 23 серпня 2025 року в районі населеного пункту Вовчанськ Чугуївського району Харківської області загинув від отриманого поранення.

Передчасно відійшов у Вічність Василько Олександр Михайлович, 5 березня 1982 року народження, житель села Торків.

Старший солдат Олександр Василько служив водієм артилерійського взводу артилерійської батареї артилерійського дивізіону.

26 серпня 2025 року у Вінницькій обласній клінічній лікарні імені М.Пирогова в м.Вінниця серце нашого Воїна зупинилось.

Чергова звістка про загибель відважного воїна – Шкроби Василя Васильовича, 20 січня 1991 року народження, жителя с.Крикливець Крижопільської громади.

Призваний на військову службу другим відділом Тульчинського РТЦК та СП в липні 2023 року, солдат Шкроба Василь Васильович служив гранатометником першого мотопіхотного відділення другого мотопіхотного взводу другої мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону.

Герой-захисник помер у місті Семенівка Новгород-Сіверського району Чернігівської області внаслідок вогнепального поранення.

На війні загинув захисник з Тульчинської громади Микола Федчишин.

Він вважався зниклим безвісти з березня 2024 року.

Народився Микола 17 серпня 1991 року, проживав у селі Зарічне.

Служив стрільцем стрілецького відділення 1 стрілецького взводу стрілецької роти 1 стрілецького батальйону.

13 березня 2024 року, під час бойових дій поблизу населеного пункту Тоненьке Покровського району Донецької області, загинув смертю Героя, захищаючи Батьківщину, її свободу та незалежність.

Підтвердився факт загибелі захисника з Калинівки Олександра Кордонського.

Після майже двох років важких очікувань та надії надійшло сповіщення про загибель військовослужбовця з Калинівки Олександра Кордонського, який з 2 листопада 2023 року вважався безвісти зниклим.

Народився Олександр Кордонський 13 жовтня 1971 року  у росії. Невдовзі родина переїхала до Вінниці, де Олександр закінчив загальноосвітню школу №6. Потім навчався у ПТУ №7 на столяра, відслужив строкову службу.

До початку війни працював різноробом. Стати на захист Вітчизни був свідомий вибір Олександра. 8 березня 2022 року він звернувся у ТЦК  та пішов на фронт. Майже два роки мужньо боронив рідну землю від загарбників. Був важко поранений, але після лікування повернувся до побратимів, мав відзнаки командування за взірцеву службу.

У листопаді 2023 року родина військовослужбовця отримала сповіщення про те, що Олександр разом із побратимами вступив у нерівний бій із ворогом на Запоріжжі і з того часу вважався безвісти зниклим.