Руслан Антошко

На Славутчину навіки повернувся Руслан Антошко, який 11 вересня, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Юнаківка Сумської області, прийняв свій останній бій.

Народився Руслан 2 липня 1983 року у селі Селичів колишнього Славутського району. Навчався у Берездівській загальноосвітній школі, у Корецькому професійно-технічному училищі освоїв спеціальності шофера, слюсаря і тракториста-машиніста.

15 квітня 2022 року він добровільно  став до лав Збройних сил України. Службу проходив у 47-й окремій механізованій бригаді «Магура» на посаді стрільця-снайпера, неодноразово був відзначений командуванням. Руслан Антошко спочив у селі Селичів. Йому навіки 42 роки.

Олександр Пипич

У Шепетівці громада прощалася із солдатом Олександром Пипичем, водієм 3 десантно-штурмового відділення 1 десантно-штурмового взводу 3 десантно-штурмової роти 1 десантно-штурмового батальйону. 27 вересня через влучання ворожого дрону на Покровському напрямку Донецької області Олександр Пипич загинув.

Олександр Пипич народився 10 квітня 1990 року в місті Шепетівка.

У січні 2025 року Олександра відправили на навчання до Житомира, а далі – служба на Сумщині та Донеччині. 26 вересня він востаннє зв’язався з дружиною. Наступного дня зв’язок з ним обірвався. Олександру Пипичу назавжди 35 років.

Іван Рябий

У Славуті провели на вічний спочинок сержанта Івана Рябого, який загинув 22 вересня 2025 року у селищі Приют на Донеччині під час виконання бойового завдання.

Захисник народився 24 липня 1990 року у Шепетівці. Після школи вступив до Черкаського державного ліцею, здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. У 2008-2010 роках проходив строкову службу, а з 2010 по 2015 рік служив за контрактом у Києві в підрозділі поліції «Грифон».

У 2018 році чоловік переїхав жити до Славути й працював у «Епіцентрі», обіймаючи посаду начальника відділу. В січні 2023 року Іван добровольцем вступив до лав Збройних сил України. Служив у 33-й окремій механізованій бригаді на посаді командира гармати самохідного артилерійського взводу артилерійського дивізіону.

За свою мужність воїн був нагороджений орденом «Хрест хоробрості» та відзнакою «Учасник бойових дій».

Андрій Єдинак

У Новодунаєвецькій громаді попрощалися із жителем села Міцівці – Андрієм Єдинаком.

Серце воїна зупинилось у Харківському військовому госпіталі, де він з останніх своїх сил боровся за життя після важкого поранення, отриманого під час ворожого обстрілу.

Йому було лише 24.

Віктор Грищук

У Хмельницькому провели у засвіти захисника України Віктора Грищука. Воїн загинув 22 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку.

У цивільному житті чоловік працював у торговельній сфері. Навесні цього року Віктора мобілізували до лав Збройних сил України. Воїн служив у 425-му окремому штурмовому полку «Скала».

Герою навіки залишиться 43.

Іван Бабійчук

Нетішинська громада попрощалася із захисником України Іваном Бабійчуком, який загинув 19 лютого 2025 року в бою поблизу Єлизаветівки Донецької області.

Іван народився у селі Прикордонна Улашанівка, що на Славутчині. Після закінчення школи навчався на інженера-механіка у Кам’янському. Службу проходив у військовій частині ХАЕС. Після її закінчення продовжив працювати на Хмельницькій АЕС.

У червні 2024 року захисник добровольцем доєднався до лав Збройних сил України. Служив у складі Національної гвардії.

Вічний спочинок Герой знайшов на місцевому кладовищі у Нетішині.

Олег Савчук

Шепетівчани прощалися з воїном Олегом Савчуком, який брав участь у боях за Луганський аеропорт.

Після закінчення школи він обрав для себе робітничу професію. Вступив до Шепетівського професійного ліцею та отримав спеціальність столяра-верстатника деревообробних верстатів.

У 2013 році хлопець уклав контракт на службу в Збройних силах України й був направлений до 80-ї десантно-штурмової бригади. У серпні 2014 року захисник брав участь у боях за Луганський аеропорт. 31 серпня під час потужного артилерійського обстрілу отримав поранення внаслідок розриву снаряда й потрапив у полон.

45 діб полону стали для нього важким випробуванням: він зазнав катувань і тиску, але залишився незламним. Повернувшись додому, продовжив служити.

У 2015 році Олег вступив до Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба. У 2020 році закінчив університет, отримавши спеціальність магістра з телекомунікацій та радіотехніки й здобув звання офіцера тактичного рівня.

Із 2020 року він продовжив військову службу в одній із частин міста. У 2022 році був прикомандирований до Полтави, а згодом відряджений на Запорізький напрямок, де виконував бойові завдання на посаді начальника вузла зв’язку.

Серце Героя зупинилося 27 вересня 2025 року, наступного дня після свого 32-го дня народження, від травм, отриманих внаслідок дорожньо-транспортної аварії.

За свою віддану службу Олег був нагороджений багатьма відзнаками та медалями: Відзнакою Президента України «За участь в Антитерористичній операції» (2016), Відзнакою Президента України «За оборону України» (2022), медалями «За доблесну службу», «Учасник АТО», «Ветеран війни», «Захиснику Вітчизни», «Майстерність, чесність, відвага».

Володимир Олішевський

У Чорноострівській громаді провели в останню дорогу Героя Володимира Олішевського, який впродовж дев’яти місяців вважався зниклим безвісти.

Володимир народився 16 травня 1967 року в селі Крачки. Після закінчення школи здобув професію автослюсаря у Київському професійно-технічному училищі №25. Після строкової служби в армії чоловік одружився. Згодом у пари народився син.

У 2023 році добровольцем вступив до Збройних сил України. З вересня 2024 року Володимир проходив військову службу у військовій частині А7294.

Із 11 грудня 2024 року захисник вважався зниклим безвісти. Лише 11 вересня 2025 року стало відомо, що Герой загинув під час виконання бойового завдання поблизу Курахового на Донеччині.

Йому навіки залишиться 57 років.

Дмитро Ломов

У Кам’янці-Подільському попрощалися зі старшим солдатом Дмитром Ломовим, який загинув 3 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання.

Дмитро народився 13 січня 2003 року. В травні 2021 р. доєднався до лав Збройних сил України. Боєць був старшим навідником артилерійського взводу артилерійської батареї 3-го дивізіону.

Загинув Герой третього вересня 2024 року внаслідок авіаційного удару керованими авіаційними бомбами під час виконання бойового завдання, зазнавши поранень, несумісних із життям. Це сталося поблизу хутора Кубаткін Курської області, на території противника. І лише тепер тіло вдалося ідентифікувати за тестом ДНК.

Іван Столярчук

Ганнопільська громада схилила голови, провівши в останню земну дорогу захисника України Івана Столярчука.

Серце Героя перестало битися ще 20 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Медвежжя Глушковського району Курської області.

Тільки після ідентифікації ДНК стало відомо найстрашніше – воїн загинув.

Іван Столярчук народився 20 грудня 1985 року в селі Ганнопіль Хмельницької області. У 2003 році вступив до професійно-технічного училища, в якому з відзнакою здобув фах автослюсаря. Продовжив освіту в Харківському індустріально-педагогічному технікумі.

Проживав у місті Токмак Запорізької області. Працював у комунальному підприємстві сантехніком. З початком повномасштабного вторгнення довелося тікати від убивць на батьківщину.

Славутським військкоматом Івана було мобілізовано і відправлено на військові навчання в Англію, а після повернення – у 95 бригаду м. Житомир. У складі десантно-штурмової бригади воїн з позивним “Маріо” ніс службу спочатку на Сумському, згодом – на Курському напрямках.

Під час другого виходу на нульові позиції у жорстокому протистоянні із загарбниками Іван зник безвісти.

Іван Столярчук загинув 20 вересня 2024 року поблизу населеного пункту Медвежжя Глушковського району Курської області (рф).

Сергій Лежнюк.

У Хмельницькому провели в останню путь старшого лейтенанта Сергія Лежнюка. Сергій закінчив Хмельницький національний університет, пройшов військову кафедру.

Він захищав Україну з 2014 року і добровільно повернувся на фронт у перші дні повномасштабного вторгнення.

Сергій Лежнюк служив у морській піхоті. Згодом через проблеми зі здоров’ям його перевели у тилове забезпечення. Був заступником командира роти.

Останні місяці захисник боровся із важкою хворобою. 26 вересня серце Героя зупинилося. Цьогоріч у червні йому виповнилося 40 років. У Сергія Лежнюка залишилися дружина і син.

Микола Пазиняк

У Шепетівці провели в останню земну дорогу сержанта Миколу Пазиняка, який повернувся додому «на щиті». Життя захисника обірвалось на полігоні під час проходження базової загальної військової підготовки.

Микола Пазиняк народився 24 травня 1976 року у Шепетівці. Після закінчення школи пішов працювати, а у 1994 році його призвали на строкову службу в армію.

Після завершення служби займався підприємницькою діяльністю в Україні, а пізніше переїхав до Польщі, де також започаткував власну справу. Повернувся  в Україну і вирішив здобути освіту з бухгалтерського обліку та вступив до Рівненського національного університету водного господарства.

Микола Борисович був мобілізований на початку вересня цього року. Його направили на полігон для проходження базової загальної військової підготовки. Там під час обстрілу 24 вересня сержант Микола Пазиняк трагічно загинув.

Денис Кокшаров

Волочиська міська рада повідомила, що у війні за свободу та незалежність України загинув старший солдат Денис Кокшаров. Герой 1988 року народження. Він був жителем села Користова.

Життя Дениса обірвалося 29 січня 2025 року. Протягом певного часу військовослужбовець вважався зниклим безвісти, однак нещодавно стало відомо про його загибель.

Олексій Мохов

Виконавчий комітет Славутської міської ради повідомив про те, що в бою за свободу і незалежність України загинув солдат Мохов Олексій Володимирович, 1990 року народження.

Олександр Орлов (Мазярко)

Виконавчий комітет Нетішинської міської ради повідомив: 12 вересня, під час виконання бойового завдання, загинув Олександр Орлов (Мазярко).

Він був капітаном, заступником командира батальйону в/ч А1302. Життя Олександра обірвалось поблизу Яблунівки Краматорського району Донецької області.

Герою було 32…

Олег Шевякін

У Ямпільську тергромаду Шепетівського району надійшла скорботна звістка про непоправну втрату. 26 вересня, виконуючи військовий обов’язок у бою за свободу та незалежність України, загинув житель села В’язовець — солдат Олег Шевякін, 17.10.1975 року народження.

Життя Героя обірвалося поблизу населеного пункту Андріївка-Клевцове Волноваського району Донецької області. Внаслідок ворожої атаки FPV-дроном Олег отримав поранення, несумісні з життям.

Сергій Герцій

У Старосинявській громаді повідомили, що загинув Герой Сергій Герцій. Молодший сержант із позивним «Герц» тривалий час вважався зниклим безвісти.

Сергій народився 4 липня 2003 року в селі Рябіївка Волочиського району Хмельниччини. Після школи вступив до Вищого професійного училища №4 м. Хмельницького, здобув спеціальність «зварювальник», а у 2024 році заочно закінчив Хмельницький політехнічний фаховий коледж.

У жовтні 2021 року Сергія призвали на строкову службу, а у грудні 2022 року він підписав контракт і продовжив служити  у війську. Він брав участь у боях на Донецькому та Харківському напрямках у складі Першої Президентської бригади оперативного призначення імені гетьмана Петра Дорошенка «Буревій» Національної гвардії України.

За час служби Герцій отримав низку нагород за мужність і самовідданість: медаль «За оборону рідної держави»; медаль «Ветеран війни — учасник бойових дій»; Подяку від Київського міського голови Віталія Кличка за патріотизм, героїзм і бойові заслуги… Лише 4 жовтня 2025 року стало відомо, що тіло Героя ідентифіковано, і сім’ї повідомили про його загибель. Сергій загинув 27 серпня 2024 року поблизу західної околиці населеного пункту Табаївка Куп’янського району Харківської області. Йому було 21…

Олександр Войтков

У боях за Україну загинув військовий із Дунаєвецької громади Олександр Войтков. Старший солдат Олександр Войтков загинув 7 червня 2025 року під виконання чергового завдання. Свій останній бій він прийняв під Новоданилівкою Запорізької області. Ідентифікувати тіло вдалося завдяки ДНК-дослідженню.

Олександр захищав державу ще з перших років війни — він пройшов АТО, а з початком повномасштабного вторгнення у 2022 році знову став на захист Батьківщини. Йому навіки 45.

Олександр Журавель

У Нетішинській міській раді повідомили трагічну звістку: стало відомо про загибель Олександра Журавля — воїна, який більше 10 місяців вважався зниклим безвісти.

Олександр був солдатом, гранатометником мотопіхотного відділення мотопіхотної роти в/ч 2960. Герой загинув 21 листопада 2024 року, виконуючи бойове завдання. Це сталось поблизу Пустинки Покровського району Донецької області.

Олександру Журавлю було 44…

Віктор Корольчук

Грицівська селищна рада повідомила про загибель воїна, який більше року вважався зниклим безвісти, Віктора Корольчука.

Він був жителем Микулина. Народився 17 серпня 1993 року. Боєць був стрільцем-снайпером 7 парашутно-десантної роти 2 парашутно-десантного батальйону. Тривалий час він вважався зниклим безвісти. Тепер стало відомо: Віктор Корольчук загинув 3 липня 2024 року поблизу населеного пункту Карлівка Покровського району Донецької області під час виконання обов’язків військової служби.

Петро Гавра

У селі Новоселиця Шепетівського району попрощалися із військовим Петром Гаврою, повідомили у Полонській міській раді.

Петро народився 2 липня 1987 року. Після початку повномасштабної війни чоловік доєднався до лав ЗСУ. Служив оператором відділення електронної підтримки роти радіоелектронної боротьби.

Життя Героя обірвалося 25 вересня 2025 року. Він помер, перебуваючи на лікуванні у Запорізькій обласній клінічній лікарні.

Ігор Мельник

У місті Дунаївці відбулося поховання захисника України — солдата Ігоря Мельника. Його життя обірвалося 27 серпня 2024 року під час бою поблизу Красногорівки на Донеччині.

Ігор Мельник народився 13 березня 1985 року в Дунаївцях. Після навчання здобув спеціальність автослюсаря, проходив строкову службу, трудився на місцевих підприємствах.

10 травня 2023 року Ігор був мобілізований, пройшов підготовку в навчальному центрі в Десні та вирушив на фронт. Востаннє він вийшов на зв’язок із рідними 17 серпня. А вже за десять днів, у бою з ворогом, його серце зупинилося.

Олег Сінчук

У Красилівській громаді провели в останню дорогу жителя села Заставки – сержанта Олега Сінчука, 1988 року народження. Вважався зниклим безвісти

Захисник загинув у бою 6 травня 2024 року поблизу населеного пункту Уманське Покровського району Донецької області.

У березні 2022 року Олег добровольцем став на захист рідної землі. Він пройшов найгарячіші точки оборони на Харківщині, Луганщині та Донеччині. Був тричі поранений, нагороджений нагрудним знаком «Єгерський хрест».

Олегу назавжди 36…

Дмитро Кривицький

Кам’янець-Подільський попрощався із захисником Дмитром Кривицьким.

Після загибелі брата Олексія Дмитро добровільно вступив до лав ЗСУ у лютому 2023 року, де прослужив рік. Через хворобу був звільнений у запас у лютому 2024 року.

28 вересня 2025 року серце Героя зупинилося.