У минулому номері газети був опублікований матеріал «Студентка втопилась на очах сестрички та друзів».

До редакції газети звернулась бабуся загиблої дівчинки Лілії Шамсутдінової і розповіла свою правду щодо даної трагедії.

– До цих пір не можу повірити, що втратила свою дорогу онучку. Щодня бігаю на кладовище до неї і вмиваюсь слізьми. Лілічку я виховувала змалечку, бо її рідна мама не мала часу, адже влаштовувала своє особисте життя. Коли дівчинці виповнилось шість років, матір забрала її від мене до себе у Курашівці. Там народила ще трьох дітей. Але сімейне життя у подружжя не складалось, — каже Антоніна Миколаївна. — Алкоголь, постійні конфлікти, через які Лілія не раз мені скаржилась, а я розбороняла їх.

Чимало страждань дитина зазнала і від свого вітчима. Не раз плачучи зверталась до Курашовецької сільської ради, аби матір позбавили батьківських прав, але зі мною ніхто не рахувався. У минулому році Лілія пішла навчатись на кухаря до Вінниці. Майбутня професія їй подобалась. А я раділа за неї та збирала кожну копійочку, аби допомогти онучці. 1 червня вона після навчання вирушила автобусом у село. Ми ще й спілкувались телефоном. Уже вдома Лілія із братами та сестрами вирушила на ставок, що поблизу Курашовець.

Дівчинка вміла добре плавати, тож ніхто ніякої біди не передчував. У воді Лілія була зі своєю зведеною 8-річною сестричкою. Скоріш за все, втомилась її тримати на плечах, тож попросила родичів забрати її. Мабуть, Лілю схопило серце, і саме тому вона пішла на дно. Впевнена, що її можна було врятувати. Поховали ми нашу онучку в Морозівці, де я живу. Із труною, вінками, рушниками допомогло агропідприємство. Через газету хочу висловити подяку своїм сусідам та небайдужим до нашого горя людям. Дівчинку нам вже ніхто не поверне, але хотілось би, щоб чвари та скандали навколо неї зупинились…

Валентина Лісова