Сандормох – урочище в лісах Медвеж’єгорського району Республіки Карелія, за 19 км від м. Медвеж’єгорськ. Урочище стало місцем поховання для в’язнів Соловецьких таборів, яких знищували на материку, а також в’язнів Біломорсько-Балтійського каналу.
Там на площі 10 га у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей.
За архівними даними, розстріли тут тривали майже півтора роки: з 11 серпня 1937-го по 24 грудня 1938 року. Розстрілювали росіян, фінів, білорусів, євреїв, українців, карелів, татар, ромів, німців. Встановлено імена 4514 розстріляних в’язнів, а також 900 мешканців навколишніх сіл.
27 жовтня, а також 1-4 листопада 1937 р. тут розстріляли 1111 осіб, серед яких 198 осіб – вихідці з України.
Оформленням вироків займалася «трійка» управління НКВС Ленінградської області. Розстріл такого масштабу проводився уперше. Щоб уникнути розголосу, місцем виконання операції обрали віддалений розстрільний полігон «Белбалтлагу» в урочищі Сандармох. Засуджених доправляли в Медвежогорськ партіями. Перед розстрілом їх роздягали, зв’язували, затикали рота і штабелями в кузовах вантажівок вивозили на місце страти, ставили на коліна на краю ями і розстрілювали.
Імена усіх 1111-ох розстріляних встановлені. Склад етапу був неординарним: туди потрапили представники культурної, наукової інтелігенції та партійної еліти союзних республік. Серед них українці – поет-неокласик професор Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики Матвій Яворський, Володимир Чеховський і Сергій Грушевський (небіж Михайла Грушевського), науковці Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Олексій Вангенгейм, міністр фінансів УССР Михайло Полоз, письменники Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий. Було розстріляно чимало священиків, у тому числі – представник Ватикану отець Петер Вейґель, посланий для перевірки даних про переслідування вірян у СРСР.
Доля розстріляних в’язнів тривалий час лишалася невідомою. Припускали, що їх утопили в Білому морі. І лише в середині 1990-х років вдалося встановити, де закінчилася їхня трагічна історія. Про урочище Сандармох як могильник НКВС стало відомо у 1997 р., коли на базі архівних матеріалів його розшукав дослідник і правозахисник із Петрозаводська Юрій Дмітрієв разом із головою «Меморіалу» з Петербурга Веніамином Іоффе. Усього на цій території виявлено 236 розстрільних ям.
27 жовтня 1997 року, у 60-ті роковини злочину сталіністів, тут уперше провели Дні пам’яті, організовані Міжнародним і Петербурзьким «Меморіалом». У них брала участь невелика делегація з України, у складі якої були Євген Сверстюк, Іван Драч, Лариса та Тетяна Крушельницькі. Вони встановили дерев’яний український хрест роботи скульптора Миколи Малишка.
В 1998 р. тут було відкрито меморіальне кладовище «Сандармох», встановлено гранітний пам’ятник із написом російською «Люди, не убивайте друг друга!». У 2004р. Товариство української культури «Калина» коштом світового українства спорудило гранітний козацький хрест Убієнним синам України. З 1998 р. щороку 5 серпня, у річницю початку Великого терору 1937-1938 рр., у лісі біля меморіальних знаків проводять православну і католицьку панахиди, мітинги громадськості. У них брали участь і представники України, нині – поодинокі найсміливіші українці з рф.
Зараз ці акції заборонені
