Тож ми прийшли до тебе “святкувати”…
А так сиділи б разом за столом
І говорили б про усе на світі –
Твій тато, з ледь посрібленим чолом,
Й твоя матуся, з оберемком квітів.
А ти тримав би доню на руках,
А, може, й двох – і донечку, і сина…
І стільки було б ніжності в очах
Твоєї незрівнянної дружини!
І так було б… Якби не ця війна!
Якби ж не безнастанна вража злоба!..
Тепер сиджу за цим столом одна
І тато сумно дивиться з-під лоба…
Ще, правда, поруч з нами котик твій –
Мені дарунок і потіха в хату.
Ти наче знав, що йдеш в останній бій,
Тож залишив на спомин нам із татом.
Й ми усміхнемось… Вип’ємо вина,
Згадаємо усе і загадаєм…
За наше “щастя” вип’ємо до дна…
І за Любов, яка не проминає…
5 листопада 2024
