Немає на вінницькій землі жодної родини, яка б не постраждала від штучного голоду у 1932-1933-х. Якщо навіть у ті зловісні роки чиїсь родичі, близькі люди і не померли… Але саме усвідомлення того, що існування людини нічого не варте, що одне слово диктатора знищує мільйони життів, – наклало на українців важку печать! Якими б замаскованими не були таємниці історії, а час їх розкриває!
…Неправда, що в Україні не вистачало хліба. За даними Вінницького обласного архіву, в той час, коли люди вмирали голодною смертю, в селі Хижинці Вінницького району “…в колгоспі на купі зогнило вимолочене збіжжя, гречка, 350 пудів гороху та інші культури”…
…Неправда, що ті роки були неурожайними. Задокументована розповідь вінничанина Мирослава Баландюка свідчить, що кордон з Польщею був всього за 7 км від їхнього села. І в Польщі люди жили нормально, не голодували, хоч урожай був таким самим, як і в Україні…
…А правда у тому, що голодомор українців — це злочин сталінського режиму проти цілого народу! Документально підтверджено, що в ті роки на найродючіших у світі українських землях було вбито голодом 10 млн 63 тис. людей, – це чверть жителів нашої держави у кінці ХХ століття. Якби не голодомор, Україна прийшла б у ХХІ століття з 100-мільйонним населенням.
За що карали? За п’ять колосків, за жменю зерна? Ні! Насправді це була помста за вічне прагнення українців до свободи і незалежності! У голодомор тим, хто вирощував хліб, не залишили ні зернини.
21-22 листопада — дні пам’яті жертв голодомору в Україні. Більше мільйона людей загинули у Вінницькій області. Їх скидали у ями. Не поминали, не відспівували, не оплакували, не проводжали в останню путь… Голодом убивали нашу свободу. Але нескорені українці — непереможні навік!
Ірина ЗОНОВА
