московський патріархат знову вибухнув «викривальними» текстами після спільних екуменічних подій Патріарха Варфоломія і Папи Римського у стародавній Нікеї.
Чому ж так? Чому щоразу, коли Церква на світовому рівні робить крок до діалогу, москва входить у стан істерики, рве сорочку і кричить про «унію» і «зраду»?
Причина дуже проста: руйнується один із останніх міфів, на яких стоїть «русский мир» – міф про те, що тільки москва є «єдиним хранителем Православ’я» і «законним центром світу». Ізник став ударом не по «догматах» – а по московських амбіціях.
москва боїться того, що світове християнство може говорити і діяти без неї. Подивімося правді в очі: РПЦ не може змиритися з тим, що:
- Вселенський Патріарх – не її «філія».
- Православний світ має власний голос, незалежний від Кремля.
- Католики та православні можуть вести діалог без того, щоб питати дозволу в москви.
Саме тому будь-яка зустріч, будь-яка спільна молитва, будь-яка екуменічна подія автоматично викликає в них паніку. Бо що тоді? Тоді московський патріархат перестає бути «третім Римом», на роль якого сам себе призначив.
Вони бояться, що стає очевидним: розкол у Православ’ї – справа рук саме москви. У всіх маніпулятивних текстах РПЦ повторюється один і той самий рефрен: «Варфоломей винен у розколі». Але світ бачить інше:
- хто благословляв війну;
- хто зруйнував єдність через політичні амбіції;
- хто вводив паралельні структури, шантажував Церкви, накидав «канони по-російськи»;
- хто знехтував соборністю заради імперської геополітики.
Ізник – це дзеркало, в яке москва не може дивитися, бо в ньому видно, що проблема не у Вселенському Патріархаті, а у власній токсичній еклезіології «першого без другого».
Для московської риторики типово: усі, хто з ними не погоджується – «єретики», «зрадники», «лжепророки».
Така логіка працює тільки тоді, коли:
- віряни ізольовані,
- інформація контрольована,
- решта світу подається як «ворожий Захід».
Але Ізник показує, що світове християнство хоче і може шукати єдності, поваги і співпраці – без московських міфів про «обрітєніє істіни только у нас». І це для них страшно.
Вони бояться діалогу, бо діалог – це світло, а світло руйнує ідеологічну темряву.
«РПЦ проти екуменізму» – це не про догмати, а про контроль, бо там, де є: відкритість, міжнародні зустрічі, богословський обмін, взаємна повага – там немає місця імперській картинці світу, яку вони роками вибудовували.
Екуменізм – не загроза вірі.
Екуменізм – загроза русскому міру.
Вони бояться, що віра перестане бути інструментом політики. Кремль десятиліттями використовував РПЦ як «церковну гілку державної влади». Будь-який рух у світовому християнстві, який не контролюється, не погоджений, не вкладається у російські імперські схеми – руйнує цю модель.
Ізник – символ того, що Православ’я живе поза Кремлем, і це для них удар.
І головне: москва боїться, що правда про Церкву стане очевидною простим людям, бо коли віряни бачать Вселенського Патріарха, який служить, молиться і говорить про мир, Папу, який простягає руку діалогу, богословів, які спільно згадують Нікейську спадщину – вони починають порівнювати.
І ось це порівняння москва боїться більше за все. Бо правда болюча, там – шлях діалогу, тут – шлях імперії, і тому кожна така подія – це нервовий зрив у москві.
Бо вона нагадує: світ не крутиться навколо РПЦ, православ’я – не російська власність, християни можуть бути єдиними без російського контролю, а майбутнє Церкви формується не в Кремлі, а в свободі й любові.
Михайло Тищук
