Зелені яблука сорту «Симиренко».
Звичайні на вигляд. З дитинства знайомі.
Та за цією назвою — трагедія, розстріляна наука і знищений український рід.
Цей сорт створив Левко Симиренко — один із найвидатніших помологів Європи.
Він вивів його у власному саду на Черкащині й дав повну, гідну назву: «Ренет Платона Симиренка» — на честь батька.
Світ визнав геніальність українця.
На міжнародній виставці в Парижі яблука отримали Золоту медаль.
Про Симиренка писали, його запрошували, ним захоплювалися.
А потім прийшла нова влада.
Симиренки були меценатами.
Інтелігенцією.
Людьми освіти, культури й самостійної думки.
А значить — небезпечними.
У ніч на Різдво 1920 року Левка Симиренка застрелили у власному домі, на очах у дружини.
Через 13 років під час обшуку енкаведисти спалили унікальний родинний архів — рукописи, дослідження, листування.
Все — просто на очах у сім’ї.
А в 1938 році розстріляли його сина Володимира, такого ж талановитого науковця.
Але з яблуками виникла проблема.
Їх знала вся країна.
Заборонити — неможливо.
Тому вирішили інакше.
Стерти пам’ять.
Повну назву «Ренет Платона Симиренка» скоротили до безособового
«Симиренко» — без імені, без історії, без роду.
Праці вченого вилучали з підручників.
Ім’я зникало з науки.
Наче цієї людини ніколи не існувало.
А він існував. І зробив неймовірне.
🔹 У 1887 році заснував помологічний розсадник — один із найбільших у Європі
🔹 До 1912 року зібрав майже 3000 сортів дерев і кущів
🔹 Створив школу садівників і виховав покоління фахівців
🔹 Був почесним членом французького та бельгійського наукових товариств
У 1930-х роках справу Симиренків, як і спадщину Вавилова, Менделя, Вейсмана,
знищили разом із «незручною» наукою.
Імена хотіли стерти назавжди.
Не вийшло.
Бо пам’ять повертається.
Історія проростає — як дерево.
Наступного разу, коли візьмете до рук яблуко «Симиренко», згадайте:
це не просто фрукт.
Це — символ знищеної української еліти і правди, яку намагалися закопати.
