А якщо точніше – то дала їм прямісінько у ніс.

Коротко поясню, що ж насправді сталося. І чому це так важливо для Києва.

Минулого тижня розпочалася перша сесія Підготовчого комітету для розробки конвенції про покарання за злочини проти людяності.

Це дійсно історична подія, адже попри шалений спротив росіян і їх посіпак, які роками блокували ці переговори, країни ООН все ж таки започаткували цей процес.

Так от: ще влітку, коли ми головували в Східноєвропейській групі, було ініціативно висунуто кандидатуру Посла Андрія Мельника до складу Бюро – тобто Президії – цього Комітету.

Оскільки у минулому житті ми з Андрієм активно займалися наукою міжнародного права, писали і видавали книги, а також викладали, то він просто не міг лишитися осторонь цієї фундаментальної теми, щоб не зробити український внесок у цей новий багатосторонній договір.

Адже історичність цієї події події ще й у тому, що вперше за минулі 30 років відбудеться якісно новий етап кодифікації міжнародного кримінального права. Останнім здобутком стало ухвалення Римського статуту Міжнародного кримінального суду у 1998 році.

Згідно з усталеною практикою та Правилами процедури ГАООН до складу такого Бюро номінуються 5 представників держав, по одному від кожної географічної групи.

Андрій одразу ж висунувся на посаду одного з трьох віце-голів Бюро.

Тут треба сказати, що з початком російської агресії будь-яка координація в рамках нашої Східноєвропейської групи припинилася. Відтак зараз діє неписане правило: first come first served.

Тобто та країна, яка першою висуває свою кандидатуру на ту чи іншу вакантну посаду в міжнародних органах, як правило, її й отримує.
Рідко коли виникає конкуренція.

Тож коли росіяни довідалися про Андрія Мельника, то вони, звичайно, зубами скрипіли, але причаїлися і почали готувати вендетту. Цілих півроку.

Відтак, у перший день роботи Підготовчого комітету 19 січня вони, треба визнати, дуже грамотно і хитро виступили з пропозицією розширити склад Бюро з 5 до 15 членів, щоб забезпечити ширшу географічну представленість

Здебільшого, росіяни непогано розігрують такі шахматні партії, підключаючи країни Глобального півдня, деякі з яких також висловили свої застереження.

Насправді ж рф досить ефективно запускає в ООН наративи про «змову» західних держав (до Бюро крім України було також висунуто Ірландію від – цієї західників, Кіпр – від Азійської (!) групи, Мексику – від Латинської Америки і Карибів і Гамбію – від Африки).

В результаті обраний Голова Комітету – представник Ірландії – був змушений маневрувати й відрулювати, після чого вніс компромісну пропозицію щодо висунення по 2 країни, яка й отримала консенсус.

Тож ні для кого не стало сюрпризом, що Росія моментально ж висунула свою кандидатуру – заступника директора Міжнародно-правового департаменту МЗС, відчуваючи свою непереможність.

Відтак, перед Україною постало подвійне завдання: не лише захистити нашого кандидата, але й запобігти пролізанню троянського коня з ерефії.

Саме з цією метою ми переконали наших друзів в групі створити конкуренцію, висунувши ще одну кандидатуру, адже лише тоді повинно відбутися таємне голосування серед усіх держав-членів ООН.

Ну що Вам сказати: це був дійсно вкрай ризикований крок, адже росіяни мають величезні можливості лобізму, які вони задіяли й цього разу повною мірою.

І все ж ми прийняли рішення розіграти російську рулетку.

Всі минулі вихідні Андрій закрився в кімнаті й направив сотні смсок переважній більшості своїх колег-постпредів інших країн із проханням про підтримку кандидатури України. Напередодні він провів десятки зустрічей. Активно підключилися на дипмісії за кордоном – за це окреме спасибі.

Приємно, що майже усі колеги-постпреди одразу ж чи після консультацій зі своїми столицями пообіцяли нам свою підтримку.

Навіть ті з них, від кого ми, якщо чесно, і не очікували (потім навіть деякі з них скидали скрин-шоти своїх бюлетенів з галочкою напроти Мельника)).

Андрію вдалося за вкрай короткий час встановити зі своїми колегами дуже тісні, справді людські й довірливі стосунки. А це – основа-основ успішної праці в ООН.

Якщо чесно, то результат голосування залишався відкритим до самого останнього моменту, допоки головуючий урочисто не оголосив підрахунок голосів.

Зрештою всі побачили, що росіяни вміють лише чудово блефувати і надувати щоки.

Цей день став для них дуже не просто холодним, а – я б навіть сказала – крижаним душем:

Україна впевнено виграла ці історичні вибори, виборовши найбільшу кількість голосів – 126 зі 160!

Друге місце посіли наші словенські колеги, отримавши 112 голосів. Щирі вітання їм і респект за мужній крок.

Ну а російськіє таваріщі палучілі цілих 74 голоси. Приплили, рєбятушкі, сушіть весла, як кажуть класики)

Це був дійсно невеличкий дипломатичний тріумф України в Нью-Йорку. Приємно було дуже отримати стільки привітань від оонівських колег. Багато хто ще більше заповажав.

Адже ми показали всьому світу, що й досі здатні за лічені дні організовувати більшості і ставити на місце росіян.

Відтак, хочеться особливо подякувати нашим новим колегам в Постпредстві – Анастасії Мочульській (legal advisor) й Аліні Чалій (election officer), які показали відмінну командну гру.

А головне – це ризиковане голосування стало свідченням того, що росіян можна – і треба – перемагати.

Як на дипломатичному, так і на всіх інших фронтах. Гарного дня Вам усім, дорогі. І перемоги Україні.
Світлана Мельник