Йому лишилось – тільки куля в скроню.

Світ збожеволів, чи очманів.

Він вже по горло наївся безсоння

І закусив огризками снів.

Вже находився по мінному полю

серед кагат пошматованих тіл

І навіть відчув, як можна поволі

Стати покійним іще при житті.

Він замерзав в розбитих терміналах.

Страждав в полоні, але й тут і там

У венах, як молитва, пульсувало:

«Ми мусим жити, щоб помстись ворогам…»

Анатолій Жучинський